Алюзії у сучасних політичних текстах: функціональний та перекладацький аспекти
Никула Денис <nykula@ukr.net>, 3 курс Київського міжнародного університету, 035 Філологія, заочна форма навчання
Зміст
Вступ
Суспільно-політична актуальність теми
Актуальність теми дослідження зумовлена важливою роллю політичної комунікації в сучасному суспільстві. Політичні тексти виконують функції інформування й спонукання, впливають на формування світогляду та звернені до потенційно масової авдиторії. Особливого значення в політичній сфері набуває вміння вплинути на авдиторію та переконати її.
Важливим складником сучасних політичних текстів є риторичні прийоми, зокрема алюзії. Вони допомагають політикам посилатися на відомі події, постаті та культурний контекст, викликати асоціації, поглиблювати зміст тексту й створювати відчуття зв'язку з авдиторією. Алюзії додають політичним текстам емоційності й злободенності, а також сприяють побудові відчуття зв'язку та ідентифікації, яке лежить в основі політичного мислення й дії.
Водночас використання алюзій ускладнює переклад політичних текстів, оскільки їхнє відтворення потребує врахування історико-культурного й політичного контексту. Крім того, якісний переклад політичних текстів не може обійтися без синтезу лінгвістичних і політологічних знань. Саме в зв'язку з цим дослідження функціонального та перекладацького аспектів алюзій у сучасних політичних текстах є актуальним.
Внесок фахівців у розробку проблеми
Ця робота посилається на дослідження декількох авторів, які вивчали питання політики, політичних текстів і політичного дискурсу; проблеми алюзії та її функціонування; способи перекладу алюзій.
Мельник Л. М. і колеги визначають політичну діяльність як сукупність дій суспільних груп задля реалізації політичних інтересів і характеризують учасників політичного процесу. Паюк В. Л. розкриває поняття політичного тексту, його функції та роль у формуванні політичного дискурсу. Цвіркун Т. В. аналізує вплив політичних промов на авдиторію та особливості мовних засобів політичних текстів. Кривенко С. О. звертає увагу на зв'язок між політичним режимом і стилем політичної комунікації. Євсеєв К. виокремлює антитекст, псевдотекст і передтекст як різновиди сучасного політичного мовлення. Болкарьова О. В. описує особливості дослідження політичних текстів і політичного дискурсу. Климончук В. Й. розглядає природу політичних цінностей та їхні основні різновиди.
Петрина Х. В. виділяє алюзію як один з елементів мовної гри та засіб інтертекстуальності. Jacky Chan досліджує еволюцію алюзій і виокремлює філіативні та афіліативні алюзії. Clinton Aduda й колеги описують роль алюзій у політичних текстах, їхній зв'язок з емоційністю та різноманітними сферами суспільного життя. David і Gareth Butler досліджують зв'язок алюзій з національним і політичним контекстом. Kiran V. звертає увагу на здатність алюзій посилювати емоційний зв'язок з авдиторією та доповнювати фактичний матеріал.
Шевцова К. В. розглядає завдання перекладача алюзії, а також когнітивно-дискурсивний і прагматичний підходи до її дослідження. Москалюк О. В. і колеги аналізують випадки застосування варіативного перекладу алюзій. Копильна О. М. досліджує особливості перекладу алюзивних імен і прізвиськ. Також у науковій літературі розглядаються способи компенсації відсутності фонових знань в авдиторії, зокрема використання перекладацьких коментарів, описового перекладу та інших трансформацій при відтворенні алюзій.
Тенденції в поглядах фахівців
Аналіз опрацьованої літератури свідчить, що більшість фахівців розглядає алюзію як засіб інтертекстуальності, що поглиблює зміст тексту, викликає асоціації та посилює його емоційний вплив. У працях дослідників простежується тенденція до вивчення алюзії не лише як окремого стилістичного засобу, а і як елемента, тісно пов'язаного з культурним, історичним і політичним контекстом.
У працях, присвячених політичним текстам, наголошується на їхньому впливі на світогляд, переконання та цінності авдиторії. Дослідники також звертають увагу на залежність мовних особливостей політичних текстів від характеру політичного режиму, політичної боротьби та суспільних умов.
У сфері перекладознавства переклад алюзій розглядають з урахуванням не лише їхнього змісту, а й прагматичного ефекту. Значну увагу приділено проблемі відсутності фонових знань у читача, необхідності врахування особливостей цільової авдиторії та використанню різноманітних перекладацьких трансформацій для запобігання змістовим втратам. Дослідники загалом сходяться на думці, що відтворення алюзій потребує врахування когнітивних, культурних і комунікативних чинників.
В опрацьованій літературі ґрунтовно розкрито питання суті політичних текстів, їхніх функцій і ролі в політичному дискурсі. Значну увагу приділено поняттю алюзії, її ролі як засобу інтертекстуальності, впливу на емоційне сприйняття тексту та особливостям її функціонування в політичній комунікації. Детально розглянуто проблему перекладу алюзій, зокрема перекладацьких трансформацій і адаптацій до фонових знань адресата.
Меншою мірою в науковій літературі висвітлено взаємозв'язок між алюзіями та політичними цінностями — культурним «бекграундом», у якому автор політичного тексту вкорінює свої вислови. Дослідники звертають увагу на роль політичних цінностей і на значення культурного та політичного контексту, однак ці питання здебільшого розглядаються окремо одне від одного.
Водночас в опрацьованій літературі недостатньо уваги приділено зв'язку між політичними цінностями різних сегментів сучасного політичного спектру та лінгвістичними особливостями політичних текстів. Це свідчить про наявність перспектив для подальших досліджень у цьому напрямі.
Позиція автора
У цій роботі автор виходить із того, що політичні тексти доцільно досліджувати не ізольовано, а в контексті політичного дискурсу, політичних цінностей і суспільних умов. Увага приділяється взаємозв'язку між мовними особливостями тексту та політичним простором, у якому він функціонує. Автор наголошує на необхідності поєднання лінгвістичних і політологічних знань у процесі аналізу та перекладу політичних текстів.
Політичний спектр розглядається як сукупність різноманітних політичних цінностей і підходів. Автор, як і більшість людей, має власні політичні переконання, але не надає в тексті експліцитно переваги окремим ідеологічним напрямам, натомість вдається до порівняльного й описового аналізу. Це виявляється як у теоретичній частині дослідження, так і в доборі матеріалу для практичного аналізу.
Автор прагне об'єктивного дослідити сучасний політичний спектр США. Для аналізу обрано тексти представників різних його сегментів, що дало змогу зіставити особливості використання алюзій у політичних текстах, які відображають різні системи політичних цінностей. Таким чином, дослідження не спрямоване на підтвердження певної політичної позиції, а має порівняльний характер.
Основні теоретичні положення щодо політичного тексту, політичного дискурсу, алюзії, її функцій і способів перекладу спираються на наукові праці й онлайн-публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників. Водночас автор звертає увагу на недостатню розробленість питання взаємозв'язку між політичними цінностями різних сегментів сучасного політичного спектру та лінгвістичними особливостями політичних текстів.
Наукова новизна роботи полягає в поєднанні лінгвістичного та політологічного підходів до аналізу й перекладу політичних текстів, а також у зіставленні особливостей функціонування алюзій у текстах представників різних сегментів сучасного політичного спектру США. Крім того, автор самостійно здійснює переклад і функціональний аналіз сучасних американських політичних промов, застосовуючи положення теоретичної частини на практиці.
Суть дослідження
Об'єктом дослідження є політична комунікація, втілена в сучасних політичних текстах, а також пов'язані з нею процеси функціонування й перекладу алюзій. Політичні тексти розглядаються як засіб впливу, складова політичного дискурсу й носій певних політичних цінностей.
Предметом дослідження є функціонування алюзій у сучасних американських політичних текстах, їхній зв'язок із політичними цінностями різних сегментів політичного спектру США та особливості їхнього відтворення в українському перекладі.
Метою дослідження є визначення функціональних особливостей алюзій у сучасних політичних текстах та дослідження способів їхнього відтворення в українському перекладі з урахуванням політичного, історичного й культурного контексту.
Автор ставить перед собою наступні завдання. Проаналізувати політичні тексти як явище та наукові підходи до їхнього вивчення. Схарактеризувати політичні цінності, алюзії, їхні функції, різновиди та місце в політичній комунікації. Дослідити особливості перекладу алюзій і практику їхнього використання в текстах конкретних американських політиків. Визначити закономірності функціонування алюзій та способи їхнього адекватного відтворення в українському перекладі.
Висновок
Інформаційну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, присвячені політичним текстам, політичному дискурсу, політичним цінностям, алюзіям та особливостям їхнього перекладу, а також сучасні американські політичні промови.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього використання під час подальших досліджень політичних текстів, алюзій та їхнього перекладу, а також у навчальному процесі під час вивчення перекладознавства, стилістики й політичної комунікації.
Політика й політичні тексти
Коротко про політику
Перш ніж перейти до поняття алюзій та їхніх аспектів у контексті політичних текстів, необхідно розібратися з тим, що таке політика, хто нею займається, хто пише політичні тексти, які функції вони виконують, як їх досліджувати та який зміст вони несуть.
Як визначають Мельник Л. М. і колеги, політична діяльність — це сукупність дій класів, соціальних прошарків, націй та інших суспільних груп задля реалізації політичних інтересів з приводу завоювання, використання та утримання влади. Учасники політичного процесу поділяються на активістів, послідовників, лідерів політичних рухів та лідерів громадської думки.1
Політика становить важливу ланку цілеспрямованої комунікації людей і їхньої соціальної взаємодії. У політичній сфері нагальним є вміння вплинути на авдиторію, переконати її.2
Суб'єкти політики як автори політичних текстів
За визначенням Паюка В. Л., політичний текст — зв'язна, цілісна, об'єднана смисловим зв'язком послідовність знаків, що є частиною й результатом історично й культурно визначених подій. Політичний текст має функції інформування й спонукання, пропагує визначене розуміння суспільних ситуацій і впливає на формування світогляду. Політичні тексти зазвичай звернені до потенційно масової авдиторії.2
Як жанр політичний текст вирізняється тим, що виконує функцію привертання уваги до проблеми задля максимального ефекту. Політичний текст — ідеологічний, тому що він описує системи ідей для розв'язання низки проблем. Політик намагається переконати авдиторію в правильності поставлених проблем і мобілізувати її для підтримки своєї ідеології.3 (Докладніше про ідеології — у відповідному додатку.)
Відповідно до своїх функціональних задач, політичні тексти синтаксично й семантично впорядковані, а також застосовують системи риторичних прийомів, принципово спрямованих на потенційного слухача. Політичні тексти формують політичний дискурс — лінгвістичний контекст людської діяльності, керованої поглядами й переконаннями. Варто наголосити, що погляди й переконання можуть бути як явно висловлені, так і приховані чи відсутні.2
Авторами політичних текстів є громадські діячі, політичні лідери, ЗМІ, письменники, аналітики й інші особи та організації, що формують суспільну думку — тобто думку всіх, на чиєму житті й чиїй діяльності позначається політична реальність. Вирізняють інституційний і неофіційний політичний дискурс. Авторами текстів інституційного дискурсу є парламенти, комітети, міністри, партії, політики. Натомість неофіційного — організації, громадяни й преса. Політичним суб'єктам властиво боротись за владу, зокрема вербальними методами.4
Суб'єкти великої політики, офіційні особи держави рідко пишуть власні промови самостійно. Їм допомагають піар-технологи, негласні спонсори й прес-секретарі. Сприймаючи політичний текст, люди мало переймаються тим, хто його створили. Проте важливо, що текст дає їм змогу ідентифікувати себе з певною групою, політиком чи політичною силою — або протиставити себе їй.4
Політичні тексти як засіб впливу
До усної форми політичного дискурсу відносять виступи політиків перед публікою й журналістами, їхні інтерв'ю та прес-конференції, дебати, теле- й радіоновини. До письмової — партійні програми, маніфести, угоди, політичні новини в пресі, політичні плакати й листівки.5 Слід зауважити, що публіка — це не лише електорат, оскільки лідери громадських організацій, наприклад, не мають на меті перемагати у виборах.
Як підкреслює Цвіркун Т. В., промови громадських діячів формують імідж країни, політиків і громадян, викликаючи в адресатів позитивні чи негативні емоції завдяки вдалому добору слів. Особливо успішні політичні тексти приводять до змін у цілій країні чи навіть у всьому світі. Заради цього політики вчаться прогнозувати й наживо оцінювати реакцію слухачів, зачіпати почуття людей і водночас знаходити з ними спільну мову. Політичні тексти можуть поєднувати стиль ЗМІ, зокрема суспільну й військову термінологію, з художнім стилем, термінами та художніми образами зі сфер театру, музики й інших видів мистецтва.
Дієві політичні тексти оперують фактами, підкріпленими активним вживанням складених числівників і наявністю відсоткових значень. Числа, що викликають емоційний ефект, не завжди запам'ятовуються авдиторією, але спровоковані ними асоціації закарбовуються на рівні підсвідомості. Водночас політики висловлюють власні оцінки фактів, зокрема вживають форми найвищого ступеня порівняння прикметників, додаючи числам емоційне й функціональне навантаження.
Політики говорять про людей, їхні життя, проблеми, в яких вони опиняються та які добре знайомі авдиторії. Підкреслити єдність думок з авдиторією чи авторитетними людьми політикам допомагають цитати (й алюзії), зокрема зі знакових текстів, важливих цілому народу на певному його історичному етапі. Політики багаторазово повторюють окремі лексеми, акцентуючи увагу на фактах, котрим надають особливе значення.3
Стиль політичних текстів
Політичній комунікації характерне стильове різноманіття, що корелює з градусом кризи в суспільстві. На урочистих подіях, де виступають прихильники різних ідеологій, на передній план виходять слова-знамена, символи єдності; урочисті політичні тексти — розлогі й красномовні. За часів же активного протистояння між політиками використовують якнайкоротші слова й вигуки, епітети, «збройні» символи, слова-клейма, наголошення на контрастах. Водночас багатослівність текстів у дипломатії може слугувати маскуванню прямого зіткнення; зусилля, присвячені укладанню політичних текстів, можуть вказувати на спроби припинити конфлікт за допомогою комунікації.
Кривенко С. О. зазначає, що в демократичних суспільствах політичні тексти тяжіють до простоти й безпосередності. За авторитарних устроїв натомість тексти заплутані й незрозумілі; часто їх висловлюють нерідною більшості населення мовою; вони ніби демонструють нездатність звичайної людини виконувати роль політика.4
На думку Євсеєва К., важливим складником сучасних політичних текстів є антитекст — тип мовлення, ситуація якого визначає його зміст. Виділяють також псевдотекст, виголошений заради тавтології, а не повідомлення; заради апеляції до пам'яті авдиторії. А в авторитарних режимах громадським діячам доводиться продукувати передтекст — «езопову мову», для розуміння якої потрібно розкривати замаскований сенс.6
Потужним інструментом впливу на слухачів та опонентів є такі різновиди антитексту, як гумор та іронія, а також спотворені цитати. Ці риторичні засоби покликані досягти розрядки, висвітлити чиюсь перевагу або вказати на невідповідність. Гумор тісно пов'язаний із демократичним режимом; саме після встановлення демократичної влади в Елладі виник жанр комедії. Свобода висловлювати парадокси й нісенітниці навіть у політиці є невід'ємною частиною екологічних взаємовідносин людей.4 , 6
При цьому політики вдаються й до трагічності, піднесеності в промовах, коли метою є зобразити серйозні й закінчені дії — або такі, що викликають страждання й жаль. Трагічність спирається на традицію та історію; постаті трагедій — благородні, відповідальні, реалістичні й послідовні.4
Дослідження політичних текстів
Як описує Болкарьова О. В., при дослідженні політичних текстів використовують аналітичний метод, запозичений із християнської екзегетики. В тексті аналізують буквальне значення, історичну відповідність, підтекст, контекст, лексику, граматику й посилання.
Щоб зрозуміти суть політичного тексту, потрібно відштовхуватись від попередніх позицій його автора та об'єктивно їх інтерпретувати. Подекуди також важливо зважати на інтонацію й характер побудови фрази.
Текстам офіційної політичної культури притаманно закріплювати панівні цінності, моралізувати соціальну нерівність; вони пропонують прості схеми й прямолінійну, механістичну логічність, а також применшують значущість пересічної особи.
Є й протилежність їм — «неправильні» політичні тексти, які звертаються до антигероїв, висвітлюють безглуздість виконання усталених норм і правил; цей формат властивий маніфестам екстремістських політичних організацій.
Тексти на зразок Євангелія та «Маніфесту комуністичної партії» можна віднести водночас до обох категорій, оскільки вони як заперечують соціальну й політичну дійсність, так і намагаються впровадити нову систему цінностей.
Слід зауважити, що політичне мовлення відбувається не лише на рівні речень, фонем або морфем. Тому перед роботою зі власне політичним текстом важливо аналізувати дискурс у політичному просторі, де його опубліковано. Особливо це актуально з урахуванням взаємного впливу представників правлячої еліти та ЗМІ, розмиттям межі між журналізмом і зв'язками з громадськістю.
Ключові елементи політичного дискурсу — його мета й цінності. Головною метою політичного дискурсу є змагання та перемога, боротьба за владу.5 Цінності ж у політиків трапляються вкрай різні.
Політичні цінності
В опрацьованій задля виконання курсової роботи теоретичній літературі з теми політичних текстів та їхнього перекладу не знайшлося порівнянь і зіставлень цінностей різних сегментів сучасного політичного спектру. На думку автора, якісний переклад політичних текстів не може обійтися без синтезу лінгвістичних і політологічних знань. Тому майбутнім дослідникам цієї теми варто присвятити більше зусиль аналізу панівних і конкурентних політичних цінностей сучасного глобалізованого суспільства, їхньої кореляції з лінгвістичними особливостями політичних текстів за авторством різних громадських діячів. Короткий огляд цінностей правих, центристських і лівих політичних рухів наведено в додатку про сучасні політичні ідеології.
Климончук В. Й. стверджує, що головною ознакою політичних цінностей є можливість їхньої реалізації лише шляхом спільних дій багатьох людей. Політичні цінності передбачають активний вплив на всі сторони й механізми влади та мають безпосередній зв'язок з інтересом певної соціальної спільності. У політології виокремлюють цінності, що групуються навколо таких концепцій: добробуту, безпеки, порядку, прогресу, справедливості, рівності, легітимності, легальності й свободи.
Довкола кожної концепції можна виділити підгрупи цінностей, на внутрішніх суперечностях яких зокрема ґрунтується політичне різноманіття й політична боротьба. Наприклад, рівність може бути у правах — або у можливостях. Державно-політичний порядок не рівнозначний соціальному. Екологічна безпека може суперечити економічній. Існує також таке явище, як політичний нігілізм — заперечення усталених політичних форм та інституцій: державності, плюралізму, ідеології й політичної свідомості.7
Висновок
Отже, політика є важливою сферою суспільного життя, а політичні тексти виступають одним із головних засобів політичної комунікації та впливу на авдиторію. Їхніми авторами є різноманітні суб'єкти політики, які прагнуть реалізувати власні політичні інтереси та донести до суспільства певне бачення суспільних процесів. Політичні тексти виконують функції інформування й спонукання, впливають на формування світогляду та політичних переконань, а також сприяють поширенню певних політичних цінностей.
Особливості політичних текстів зумовлені характером політичної боротьби, суспільними умовами та політичним режимом. Вони поєднують риси різних функціональних стилів і широко використовують мовні засоби, спрямовані на переконання авдиторії. Політичні тексти є складовою політичного дискурсу, а їхнє дослідження потребує врахування не лише лінгвістичних, а й суспільно-політичних чинників.
Важливе місце в політичному дискурсі посідають політичні цінності, які визначають уявлення про бажаний суспільний устрій і знаходять відображення в політичних текстах. Різні сегменти сучасного політичного спектру спираються на різні системи цінностей, що позначається на змісті та мовних особливостях політичних текстів. Це дає підстави розглядати політичні тексти не лише як мовне явище, а і як носій певних політичних цінностей.
Таким чином, дослідження політичних текстів потребує комплексного підходу, який поєднує лінгвістичні та політологічні знання. Такий підхід дає змогу глибше зрозуміти особливості функціонування мовних засобів у політичній комунікації та створює підґрунтя для подальшого дослідження ролі алюзій у сучасних політичних текстах.
Функціональний аспект політичних алюзій
Що таке алюзія
Насамперед розглянемо, що таке алюзія, для чого її використовують, які бувають її варіанти й як ефективно її спрямовувати в політичному контексті.
Як зазначає Петрина Х. В., лінгвістична гра є одною з засад сучасного текстотворення. Елементами мовної гри є використання маргінальної лексики, порушення традиційної сполучуваності слів, змішування мовних стилів — а також алюзії.8
Алюзія — літературний прийом, ненав'язливе посилання на відому подію, персонажа, витвір мистецтва чи культурний контекст.9 Алюзія вживається як риторичний прийом10 і є засобом інтертекстуальності.11 Історичні, міфологічні, літературні й культурні алюзії викликають у читача асоціації й посилюють значення в тексті, поглиблюють його розуміння.
Наприклад, алюзії на «1984» Джорджа Орвелла допомагають підкреслити авторитарний вектор політичного устрою, який критикує автор. Алюзія на міф про Прометея підкреслює героїко-трагічну глибину постаті, про яку йдеться в тексті. Алюзії на борців за свободу, справедливість і мораль поглиблюють тему, яку розкриває текст, і додають йому сенсу та значущості. Алюзії можуть використовуватись іронічно, наприклад Джеймс Джойс у романі «Улісс» зобразив як міфологічну Одіссею повсякденне життя простої людини. Алюзії на тексти інших відомих авдиторії авторів створюють «інсайдерське» відчуття, розміщують автора й читача в одному культурному контексті.9
Jacky Chan стверджує, що до середини 20 століття алюзії спирались переважно на філіацію — біологічну, культурну й національну спорідненість слухачів. Починаючи з епохи модернізму, поширення набули афіліативні алюзії — посилання на тих, із ким слухач вбачає спорідненість у власній уяві, поєднуючи подекуди декілька видів спорідненості.12
Навіщо алюзії політикам
Clinton Aduda й колеги підкреслюють, що алюзії додають політичним текстам емоцій і злободенності. За допомогою алюзій політики посилаються на культуру, спорт, економіку й власне політичний контекст. Алюзії часто застосовують у промовах, покликаних інформувати маси й переконувати їх.13
David і Gareth Butler наводять приклади, як зв'язок тексту з країною та її культурою допомагають встановити алюзії до географічних назв, фраз громадських діячів, назв політичних скандалів, великих народних заворушень і демонстрацій, а також імен політиків, пов'язаних із резонансними подіями.14
Алюзія допомагає лаконічно, за допомогою одного чи декількох слів вказати на особливість події чи людини, викликаючи асоціації з першоджерелом і доповнюючи текст історико-культурним контекстом. Щоб досягти цієї мети, алюзія спирається на спільні знання адресата й адресанта й може пов'язувати їх комічним чи іронічним ефектом.15
Варіантами застосування алюзій виступають гасла, метонімії, метафори, конотації слів і мультимедійні поєднання.13 Алюзії сприяють побудові відчуттів зв'язку та ідентифікації, котрі лежать в основі політичного мислення й дії.12
Якими бувають алюзії
Алюзії покликаються на назви творів літератури, імена персонажів; твердження вчених, політиків і діячів культури; фрази з релігійних і міфічних текстів; цитати з популярних пісень; назви фільмів і серіалів, а також фрази з них; назви картин, скульптур та інших творів мистецтва.13
Kiran V. наголошує, що в політичних текстах алюзії допомагають розбавити сухі числа. Наприклад, щоб підкреслити свою увагу до питань громадської безпеки, активіст може доповнити кримінальну статистику образом сміливих пожежників, які гасять відому авдиторії будівлю.16
Крім змісту тексту, алюзії можуть бути формальними — наприклад, цілеспрямоване використання кольору не лише в цілях естетики.12 Алюзії можуть діяти на фонологічному рівні, посилюючи ритмічність твору й привносячи звуковий символізм.8
Використання алюзивних порівнянь ідей і постатей може сприяти миттєвій побудові емоційного зв'язку через відчуття ностальгії чи спільного контексту — знайомого як мовцю, так і авдиторії.16
Ефективний таргетинг алюзій
Як риторичний засіб, алюзії допомагають пояснювати складні теми авдиторії, котра не має фахової освіти.16 При цьому алюзії можуть не лише спрощувати поняття для загальної авдиторії, а й навпаки — додавати в текст «ексклюзивні» нотки, зрозумілі лише декому. Наприклад, неочевидні алюзії цілеспрямовано використовував письменник Джеймс Джойс.17
За допомогою алюзій можна мовець може проілюструвати культурну обізнаність, знання канонічних текстів та історичних подій — це додає йому авторитету в очах авдиторії.18 Історичні алюзії здатні будити відчуття залученості до багаторічних еволюційних процесів і зв'язку зі складним, місцями темним, але рідним національним минулим.19 А тонко апелюючи до культурних наративів та ідеологій, мовець може ненав'язливо впливати на громадську думку.
Цитата з класичного фільму може викликати відчуття тепла й туги за минулим.20 Слова з популярної пісні асоціюються в авдиторії з енергією й захопленням, але водночас із серйозними питаннями нерівності, насилля, влади й спротиву.21 Відомі авдиторії образи пов'язують в її уяві тему промови з культурно значущими постатями чи предметами.
За словами Krystal N. Craiker, ефективна алюзія — лаконічна, а також непряма: надмірне пояснення ослаблює порівняння.17 Приклади типових алюзій на історичні й політичні події:
«Уникати як чуми» — алюзія до пандемії, котра знищила значну частину європейського населення в 14 столітті.
«Це було його Ватерлоо» — алюзія до битви під Ватерлоо 1815 року, в котрій Наполеон I зазнав вирішальної поразки.
«Соломонова мудрість» — алюзія на біблійного царя, котрому приписували легендарну кмітливість.
Порівняння політичних діячів з Бенедиктом Арнольдом в агітаційних промовах — алюзії на американського генерала у війні за незалежність США, котрий перейшов на бік британців.
Згадки «Пастки-22» — алюзії на однойменний роман Джозефа Геллера про безвихідний бюрократичний парадокс.
«Цей скандал був його Вотергейтом» — алюзії на скандал із переслідуванням політичних опонентів, який знищив репутацію президента Ніксона.
«Вона підійшла до проєкту з запалом суфражистки» — алюзія на активісток початку 20 століття за жіноче виборче право.22
Бурковська Л. Д. стверджує, що як і цитату, алюзію можна визначити як відкрите посилання — передачу тексту з іншого твору. Проте цитата має на меті підтвердити походження викладених думок. Тоді як алюзія покликана обіграти цитований текст, пристосувати його до потреб автора; джерело алюзії часто зумисне не вказується.23 Krystal N. Craiker зазначає, що автор може вживати алюзії й до власної творчості. Наприклад, Шекспір у «Гамлеті» посилався на свою трагедію «Юлій Цезар».17
Від алюзії відрізняють ремінесценцію — несвідому схожість виразів, мотивів або розвитку сюжету. Алюзія, на відміну від ремінесценції, завжди є навмисним, цілеспрямованим натяком автора на певний текст.24
Висновок
Отже, алюзія є важливим засобом інтертекстуальності та одним із характерних риторичних прийомів сучасних політичних текстів. Використання алюзій дає змогу лаконічно передавати складні смисли, звертатися до спільних знань авдиторії, викликати необхідні асоціації та посилювати емоційний вплив повідомлення. Завдяки цьому алюзії сприяють формуванню відчуттів зв'язку та ідентифікації, які лежать в основі політичного мислення й дії.
Функціонування алюзій у політичних текстах тісно пов'язане з історичним, культурним і політичним контекстом. Залежно від джерела походження та особливостей використання алюзії можуть виконувати різні функції й бути розрахованими на різні сегменти авдиторії. Ефективність алюзії значною мірою залежить від наявності в адресата необхідних фонових знань, що зумовлює важливість правильного таргетингу й урахування особливостей цільової авдиторії.
Таким чином, алюзії виступають не лише стилістичним засобом, а й важливим елементом політичної комунікації, який бере участь у формуванні смислів, емоційних реакцій і політичних асоціацій. Це зумовлює необхідність подальшого дослідження особливостей їхнього відтворення в перекладі та способів збереження їхнього функціонального навантаження в іншомовному середовищі.
Перекладацький аспект політичних алюзій
Складність перекладу алюзій
Нарешті звернімося до особливостей адаптації алюзій із тексту мовою джерела до тексту мови перекладу.
Перекладати алюзії складно, оскільки метою є викликати в читача асоціативний ряд і допомогти йому зрозуміти наступний текст. Нерідко досягається лише часткова адекватність перекладу, тобто текст залишається зрозумілим попри втрату розпізнання алюзії.
Пошук еквівалента вимагає розпізнання факту алюзії та обліку класичних перекладів оригіналу. Необхідно застосовувати перекладацьку інтуїцію, мовне чуття, словники й довідкову літературу.15 При перекладі тексту, в якому трапляється алюзія, важливо визначити соціально-культурну й вікову належність цільової авдиторії, мовні та етнічні риси адресатів.23
Якщо текст містить алюзивну інформацію, що не входить до фонду фонових знань широкої читацької авдиторії, перекладач може додавати докладний перекладацький коментар енциклопедичного характеру.23 Можливо застосувати прийом опущення алюзії, втім тоді в перекладацькому коментарі варто згадати про її наявність. У деяких випадках алюзію можливо замінити на більш наближену до реалій культури мови перекладу.
Ефективними методами відтворення алюзій при перекладі є стилістичний переклад, цитатний переклад, графічне маркування алюзії й транскодування.15
Перекладацьке дослідження алюзій
Як підкреслює Шевцова К. В., завдання перекладача алюзії — реконструювати в цільовій культурі перекладу зв'язок між автором і читачем так, щоб алюзія викликала аналогічні когнітивні й емоційні реакції в читача мови перекладу.
Застосовуючи когнітивно-дискурсивний метод дослідження алюзії, перекладач визначає, чому в одній культурі ця алюзія зрозуміла, а в іншій потребує адаптації. Трактування алюзії як когнітивного інструменту означає, що алюзія формує знання читача, тобто перекладач визначає, яке знання найважливіше передати читачеві при адаптації.
Прагматичний метод дослідження алюзії орієнтований менше на зміст алюзії й більше на її ефект. Перекладач оцінює, чи має вона викликати емоційну реакцію або спонукати до критичного осмислення події.
Структурно-семантичний метод дослідження алюзії передбачає виявлення контекстних механізмів, які сприяють впізнаванню алюзії.24
Порівняльно-перекладацький метод, а саме аналіз перекладацьких трансформацій, дає змогу оцінити, наскільки збережено культурну специфіку, стилістичну й прагматичну функції алюзії.24
Перекладачу алюзивного тексту важливо бути обізнаним з історією, фольклором і літературою країни — джерела. В нагоді стають як словники цитат і алюзій, так і лінгвокраїнознавчі енциклопедії.23
Стратегії перекладу алюзій
Беген-Герус Ю. зазначає, що при перекладі алюзій застосовують різні стратегії, зокрема цитування (для біблійних, міфологічних і фольклорних — тобто впізнаваних — алюзій), заміну алюзії на зрозумілішу, шрифтове чи стильове маркування, а також опущення з можливістю компенсації.25
Збереження локальних алюзій, навіть якщо вони не відіграють ролі в побудові смислової структури тексту, залежно від цілей перекладача може бути важливим саме по собі, оскільки розширює ерудицію цільової авдиторії; спільні культурні маркери допомагають встановити зв'язок між культурами.26
Розлогі алюзії, які входять до спільного інтертекстуального простору читача оригіналу й читача перекладу, доцільно передавати цитатою канонічного перекладу або відтворенням відповідника безпосередньо з джерела.23
За відсутності фонових знань у читача перекладач має адекватно відновити асоціативний фон, компенсувати цю відсутність знань певним способом.26
Розкрити значення алюзії без втрати лаконічності буває можливо за допомогою описового перекладу, тобто додаючи уточнювальні слова з огляду на її семантичне значення.24
Трансформації при перекладі алюзій
Як показує практика Москалюк О. В. і колег, варіативний переклад алюзій доводиться застосовувати при відсутності лексичної одиниці в словниковому фонді мови перекладу; семантичній невідповідності лексичних одиниць; відсутності еквівалентного фразеологізму в мові перекладу; фонетичній відмінності від мовами, що ускладнює транскрибування; відсутності фонових знань у читачів.27
Щоб запобігти значним змістовим втратам, перекладачі можуть при варіативному перекладі алюзії чи її опущенні вдаватися до роз'яснювальних коментарів енциклопедичного характеру.23
Копильна О. М. підказує, що при перекладі алюзивних імен чи прізвиськ буває доцільно уникати транскодування, а натомість створювати імена, які розкривають своє значення. Трапляється винахідливе застосування стратегії звукового оформлення, наприклад алітерації.26
Маслова Т. і Власюк Л. виокремлюють більш рідкісні способи адаптації алюзії: конкретизацію, генералізацію, функціональну заміну й граматичну заміну.28
За вдало застосованою алюзією в публіцистичному (чи політичному) тексті, відповідно до його мети, читачеві не має залишатися простору для інтерпретації. Для прикладу, фразеологізм «між крапельками», широко вживаний для алюзивного позначення політичної позиції, може мати як позитивні, так і негативні конотації. Тому перекладач має враховувати, який відгук у свідомості читачів може викликати його добір способу адаптації алюзії.29
Висновок
Отже, переклад алюзій є складним завданням, оскільки потребує врахування не лише мовних особливостей тексту, а й історичного, культурного та політичного контексту. Відтворення алюзій вимагає від перекладача наявності фонових знань і здатності зберегти не лише зміст оригіналу, а й його прагматичний вплив на авдиторію. Тому при перекладі алюзій важливу роль відіграють різноманітні стратегії та перекладацькі трансформації, які дають змогу уникнути змістових втрат і забезпечити адекватне сприйняття тексту в іншомовному середовищі.
Аналіз сучасних американських політичних промов засвідчив, що алюзії активно використовуються представниками різних сегментів політичного спектру США. При цьому характер алюзій і способи їхнього використання пов'язані з політичними цінностями, відображеними в текстах. Проведене дослідження також показало, що універсального способу перекладу алюзій не існує, а вибір перекладацьких рішень залежить від особливостей конкретної алюзії, її функцій і рівня обізнаності цільової авдиторії.
Таким чином, адекватний переклад політичних текстів не може обійтися без поєднання лінгвістичних і політологічних знань. Урахування особливостей політичного контексту та системи політичних цінностей дає змогу глибше зрозуміти функціонування алюзій і сприяє збереженню їхнього змістового й прагматичного навантаження в перекладі.
Приклади перекладу алюзивних політичних текстів
Автор постарався розібратися в найновішому американському політичному контексті й підібрати контрастні промови, які наочно ілюструють застосування прийому алюзій для цільових авдиторій трьох різних ідеологій: націонал-консерватизму, демократичного соціалізму й інтерсекційного лібералізму. У цьому йому неабияк допомогли інструменти GPT-5.5 і DeepL, зокрема з виявленням неочевидних посилань, виділенням ключових тез і добором вдалих формулювань.
Дж. Д. Венс. Мюнхенська конференція з безпеки (2025)
Переклад
«Дякую вам і всім присутнім делегатам, видатним діячам та фахівцям ЗМІ. Особлива подяка організаторам Мюнхенської конференції з безпеки за організацію такого неймовірного заходу. Звісно, ми дуже раді бути тут. Ми щасливі бути тут».
«Сьогодні я хотів би поговорити зокрема, звісно, про наші спільні цінності. Дуже приємно знову бути в Німеччині. Як ви вже чули, я був тут минулого року як сенатор Сполучених Штатів. Я зустрівся з міністром закордонних справ Девідом Ламіаном і пожартував, що минулого року ми обоє працювали кимось іншим. Але настав час для всіх наших країн, для всіх нас, кому пощастило бути вповноваженими нашими народами, мудро використовувати владу для покращення їхнього життя.»
«Хочу сказати, що мені пощастило за останні 24 години провести деякий час поза залами цієї конференції. Я дуже вражений гостинністю місцевих мешканців, навіть попри те, що вони, звісно, досі не оговталися від вчорашнього жахливого теракту. Вперше я побував у Мюнхені разом зі своєю дружиною, яка сьогодні тут разом зі мною як приватна особа. Я завжди любив місто Мюнхен і його мешканців. Хочу сказати, що ми дуже зворушені, й думками та молитвами ми зараз разом із Мюнхеном та всіма постраждалими від зла, від якого потерпіла ця прекрасна громада. Ми думаємо про вас. Ми молимося за вас і, безсумнівно, будемо підтримувати вас у найближчі дні й тижні».
«Сподіваюся, це не останні оплески, які я отримаю, але ми зібралися на цій конференції, звісно, щоб обговорити питання безпеки. Зазвичай ми маємо на увазі загрози нашій зовнішній безпеці. Я бачу, що сьогодні тут зібралося багато видатних військових лідерів. Адміністрація Трампа дуже переймається європейською безпекою й певна, що ми можемо дійти прийнятного врегулювання між Росією та Україною. Ми також вважаємо, що в найближчі роки Європі важливо зробити рішучий крок у напрямку забезпечення власної оборони. Загроза, яка мене найбільше турбує стосовно Європи, — це не Росія, не Китай і не будь-який інший зовнішній гравець. Мене турбує загроза зсередини. Відхід Європи від деяких фундаментальних цінностей, спільних із Сполученими Штатами Америки».
«Мене вразило, що колишній європейський комісар, нещодавно виступаючи по телебаченню, був у захваті від того, що румунський уряд щойно скасував результати цілих виборів. Він попередив, що якщо справи підуть не за планом, те саме може статися й у Німеччині».
«Такі безцеремонні заяви шокують американців. Роками нам стверджували, що наші фінанси й підтримка допомагають утверджувати наші спільні демократичні цінності. Від нашої політики щодо України до цифрової цензури — все подається як захист демократії».
«Але коли ми бачимо, як європейські суди скасовують одні вибори, а високопосадовці погрожують скасувати інші, ми мусимо запитати себе, чи дотримуємося ми належних, високих стандартів. І я кажу “ми”, бо глибоко переконаний, що ми в одній команді. Ми мусимо не лише говорити про демократичні цінності, а й жити ними».
«Багато хто в цій залі пам'ятає, як у Холодній війні захисники демократії виступили проти набагато більш тиранічних сил на цьому континенті. Згадайте ту сторону в цій боротьбі, яка цензурувала дисидентів, закривала церкви й скасовувала вибори. Хіба вони були “хорошими хлопцями”? Звісно, ні. Слава Богу, що вони програли Холодну війну. Вони зазнали поразки, бо не цінували й не поважали всіх тих надзвичайних благ свободи — свободи дивувати, робити помилки, винаходити й творити. Виявляється, неможливо указом спродукувати інновації чи творчість, так само як неможливо наказати людям думати, відчувати чи вірити в щось певним чином. І ми переконані, що ці речі тісно пов'язані».
«На жаль, дивлячись на сучасну Європу, іноді не зовсім зрозуміло, що сталося з деякими переможцями часів холодної війни. Дивлюся на Брюссель, де комісари ЄС попереджають громадян, що будуть закривати соціальні мережі під час громадських заворушень, щойно вони виявлять вміст, який, на їхню думку, «розпалює ненависть». Або на цю саму країну, де поліція провела рейди проти громадян, яких підозрюють у публікації антифеміністичних коментарів онлайн, — у рамках «дня боротьби з мізогінією в Інтернеті». Звертаю увагу на Швецію, де два тижні тому уряд засудив християнського активіста за участь у спаленні Корану, що призвело до вбивства його друга. Як моторошно зазначив суддя у його справі, “шведські закони захищають свободу вираження поглядів, але це не означає, що коли ви робите чи говорите що завгодно, це не образить групи, яка сповідує ті чи інші переконання”».
«Мабуть, найбільше непокоїть мене ситуація в наших близьких друзів — у Великій Британії, де відхід від права на свободу совісті поставив під загрозу основні свободи британців, особливо вірян. Понад два роки тому британський уряд звинуватив Адама Сміта Коннора, 51-річного фізіотерапевта й ветерана армії, у жахливому злочині: він стояв за 50 метрів від клініки абортів і три хвилини мовчки молився. Він нікому не заважав, ні з ким не говорив, а просто мовчки молився наодинці. А коли британські правоохоронці помітили його й запитали, за що він молиться, Адам відповів, що молиться за свого ненародженого сина, якого він і його колишня дівчина абортували кілька років тому».
«Поліцейські залишилися непохитними. Адама визнали винним у порушенні нового закону про буферні зони, який криміналізує мовчазну молитву та інші дії, що можуть вплинути на рішення людини, в радіусі 200 метрів від клініки, де проводять аборти. Його засудили до сплати тисячі фунтів на покриття судових витрат сторони обвинувачення».
«Хотів би я сказати, що це випадковість, поодинокий божевільний приклад погано сформульованого закону, який застосували проти однієї людини. Але ні: минулого жовтня, всього кілька місяців тому, уряд Шотландії почав розсилати листи громадянам, чиї будинки розташовані в так званих «зонах безпечного доступу», попереджаючи їх, що навіть приватна молитва у власній оселі може вважатися порушенням закону. Звісно, уряд закликав адресатів повідомляти про будь-яких співгромадян, підозрюваних у “злочині думки”. Боюся, в Британії та по всій Європі свобода слова зазнає поразки».
«Комічно, друзі, але водночас, мушу визнати, й правдиво, що іноді найгучніші заклики до цензури лунали не з Європи, а з моєї власної країни, де попередня влада погрожувала соціальним мережам і примушували їх цензурувати так звану дезінформацію. Таку дезінформацію, як, наприклад, ідею про те, що коронавірус, ймовірно, витік з лабораторії в Китаї. Наш власний уряд заохочував приватні компанії перешкоджати висловам тих, хто наважився озвучити те, що виявилося очевидною правдою».
«Тож сьогодні я тут. Не просто аби обговорити побачене. Я маю для вас пропозицію. Адміністрація Байдена з усіх сил намагалася змусити людей замовкнути, щоб вони не висловлювали своїх думок. Адміністрація Трампа робитиме протилежне, і я сподіваюся, що ми зможемо співпрацювати в цьому напрямі. Вашингтоне, в місті — новий шериф. У команді Дональда Трампа ми можемо не погоджуватися з вашими поглядами, але ми будемо боротися, щоб захистити ваше право висловлювати їх на публіці. Погоджуватися чи не погоджуватися».
«Дотепер ситуація настільки погіршилася, що цього грудня Румунія наважилася скасувати результати президентських виборів на підставі сумнівних розвідувальних даних — під величезним тиском з боку своїх континентальних сусідів. Як я розумію, аргумент полягав у тому, що російська дезінформація вплинула на румунські вибори. Але, європейські друзі, погляньмо на це з іншої точки зору. Ви можете вважати, що з боку Росії неправильно купувати рекламу в соціальних мережах, щоб вплинути на ваші вибори. Ми, власне, так і вважаємо. Ви можете навіть засуджувати це на світовій арені. Але якщо вашу демократію здатні зруйнувати кількасот тисяч іноземних доларів на цифрову рекламу, то вона й так не була міцною».
«Хороша новина: я вважаю, що ваші демократії насправді набагато стійкіші, ніж багато хто побоюється. І я справді вірю, що змога вільно висловлювати свою думку зробить наших громадян ще сильнішими. Повернімось до Мюнхена, де організатори власне цієї конференції заборонили депутатам, які представляють популістські партії як лівого, так і правого спрямування, брати участь у цих дискусіях. Знову ж таки, нам не обов'язково погоджуватися з усім, що кажуть люди; ми можемо цілковито з ними розходитись; але коли вони — політичні лідери — представляють важливу групу виборців, ми зобов'язані принаймні вести з ними діалог».
«Зараз багатьом із нас по той бік Атлантики все більше здається, що за такими потворними словами радянської епохи, як “дезінформація” та “пропаганда”, ховаються старі, вкорінені інтереси тих, кому просто не до вподоби думка, що хтось із іншою точкою зору може висловити інший погляд, або, не дай Боже, проголосувати інакше, або, ще гірше, виграти вибори».
«Це конференція з питань безпеки, і я впевнений, що ви всі готові обговорити, як саме ви плануєте збільшити видатки на оборону протягом найближчих кількох років, посилаючись на певні нові цілі. І це чудово, адже, як напрочуд чітко підкреслив президент Трамп, він переконаний, що наші європейські друзі мають відігравати більшу роль у майбутньому цього континенту. Ви рідко чуєте вислів «ділити тягар», але, на наш погляд, це важлива складова спільного членства в альянсі. Європейці повинні взяти на себе більшу відповідальність, тоді як Америка зосередиться на регіонах світу, які перебувають у великій небезпеці».
«Але дозвольте мені також запитати: як бодай почати обмірковувати питання бюджетування, якщо ми навіть не знаємо, що саме ми захищаємо? Я вже багато чого почув у розмовах — у безлічі чудових бесід із багатьма людьми, які зібралися тут, у цій залі. Ви описували багато чого, від чого потрібно захищатися. Звісно, це важливо. Але мені, як і багатьом громадянам Європи, не зовсім зрозуміло, заради чого саме ви захищаєтеся. Яке позитивне бачення вдихає життя в цей спільний, важливий для всіх нас договір про безпеку?»
«І я глибоко переконаний, що не може бути ніякої безпеки, якщо ви боїтеся голосів, думок і совісті, які ведуть ваш власний народ».
«Перед Європою безліч викликів, але зараз цей континент, як і всі ми разом, постав перед кризою — кризою, яку ми створили самі».
«Якщо ви в паніці тікаєте від власних виборців, Америка нічим не зможе вам зарадити. Та й ви мало чим корисні американському народу, який обрав мене й президента Трампа. Щоб досягти чогось суттєвого в найближчі роки, вам знадобляться демократичні мандати. Хіба ми ще не засвоїли, що в слабких мандатів хиткі результати? Стільки всього натомість, я певен, можна досягти завдяки інакшому, справді демократичному мандату, підкріпленому чутливістю до голосів ваших громадян!»
«Якщо ви хочете мати конкурентоспроможну економіку, доступну енергію та надійні ланцюги постачання, то вам потрібні повноваження на владу. Адже всі ці речі ви здобуваєте, ухвалюючи непопулярні рішення. Звісно, в Америці ми це дуже добре розуміємо. Неможливо здобути демократичний мандат, цензуруючи опонентів або кидаючи їх до в’язниці — чи то лідера опозиції, чи скромного християнина, який молиться у власному домі, чи журналіста, який намагається писати репортажі. Так само неможливо здобути його, нехтуючи інтересами свого основного електорату в таких питаннях, як те, хто має право бути частиною нашого суспільства.»
«Серед усіх викликів, що постали перед представленими тут країнами, я вважаю найбільш нагальним масову міграцію. Сьогодні майже кожна п'ята людина в цій країні переїхала сюди з-за кордону. Це, звісно, рекордний показник. До речі, схожі цифри в Сполучених Штатах. Там також рекордний показник. Кількість іммігрантів, які в'їхали до ЄС із країн, що не входять до ЄС, лише в 2021–2022 роках подвоїлася. Відтоді числа лише зросли. І ми знаємо, що ця ситуація не виникла на порожньому місці. Вона є наслідком низки свідомих рішень, ухвалених політиками всього континенту й усього світу протягом десятиліття».
«Вчора в цьому самому місті ми стали свідками жахіть, до яких призводять ці рішення. Звісно, коли я згадую про це знову, я не можу не думати про тих бідолашних жертв, яким зіпсували чудовий зимовий день у Мюнхені. Наші думки та молитви — з ними. Й ми залишатимемося з ними. Але чому взагалі так сталося? Це жахлива історія, але ми чули її вже надто багато разів у Європі. Й, на жаль, і в Сполучених Штатах. Шукач притулку, зазвичай молодий чоловік віком близько двадцяти п’яти років, який вже відомий поліції, врізається на автомобілі в натовп і руйнує життя цілої громади. Скільки ще разів нам доведеться переживати ці жахіття, перш ніж ми змінимо курс і поведемо нашу спільну цивілізацію в новому напрямку?»
«Виборці на цьому континенті йшли на виборчу дільницю не для того, щоб відкрити шлюзи для мільйонів неперевірених іммігрантів. Знаєте, за що вони проголосували натомість? В Англії вони проголосували за “Брекзит”. Згодні ви з ними чи ні, але вони проголосували саме за це. І все більше людей по всій Європі голосують за політичних лідерів, які обіцяють покласти край неконтрольованій міграції».
«Власне, я поділяю багато з цих побоювань, але вам не обов'язково зі мною погоджуватися. Я вважаю, що люди просто дбають про свої домівки, про свої мрії, про свою безпеку та здатність забезпечувати себе й своїх дітей. Вони розумні. Думаю, це одна з найважливіших речей, які я зрозумів за свою нетривалу політичну кар'єру. За горами, в Давосі, можна почути інше, але громадяни всіх наших націй переважно не вважають себе освіченими тваринами чи взаємозамінними гвинтиками глобальної економіки. Тож не дивно, що вони не хочуть, щоб їх кидали з місця на місце або безжально ігнорували їхні керівники».
«Завдання демократії — розв'язувати ці важливі питання на виборчих дільницях. Я певен, що ігнорування людей, їхніх проблем або, що ще гірше, закриття ЗМІ, скасування виборів чи усунення людей від політичного процесу нікого не захищає. Насправді це найпевніший шлях до знищення демократії».
«А просто говорити, висловлювати свою думку — це не втручання у вибори. Навіть якщо люди висловлюють погляди за межами вашої країни, і навіть якщо ці люди мають великий вплив. І повірте мені, я кажу це з гумором: якщо американська демократія змогла витримати 10 років докорів від Грети Тунберг, то ви зможете витримати кілька місяців Ілона Маска».
«Але німецька демократія — чи американська, чи європейська, чи ще яка-небудь — не виживе, якщо показуватиме мільйонам виборців, що їхні думки й проблеми, їхні сподівання та благання про допомогу є хибними чи навіть не вартими уваги».
«В основі демократії — священний принцип: голос народу має значення. Тут немає місця для цензури. Ви або дотримуєтесь цього принципу, або ні».
«Європейський народ має право голосу. Європейські лідери мають вибір. І я твердо переконаний, що нам не варто боятися майбутнього. Ви можете прийняти, що вам каже народ, навіть якщо воно вас дивує і ви не згодні. І якщо ви це зробите, то зможете впевнено дивитися в майбутнє, знаючи, що нація стоїть за кожним із вас. Вважаю, саме це — велика магія демократії. Вона не в цих кам'яних будівлях чи прекрасних готелях. Вона навіть не в тих великих інституціях, які ми разом збудували як суспільство».
«Вірити в демократію — це розуміти, що кожен наш громадянин має мудрість і голос. І якщо ми відмовимося слухати цей голос, навіть наша найуспішніша боротьба дасть дуже мало».
«Папа Іван Павло II — один із найвидатніших захисників демократії на цьому континенті й у всьому світі. Він сказав: «Не бійтеся». Ми не маємо боятися свого народу, навіть коли він висловлює думки, що суперечать позиції лідерів».
«Дякую всім. Успіхів вам усім. Хай Господь вас благословить».30
Аналіз
Промова Дж. Д. Венса значно багатша на алюзії, ніж здається при першому прочитанні. Більшість відсилань у ній приховані, а не побудовані на прямих цитатах, і багато з них мають кілька рівнів значення. Венс часто запозичує символи, історичні спогади та риторичні структури, а не прямо посилається на авторів.
Пряма цитата «Не бійтеся» походить із вступної проповіді папи Івана Павла II у 1978 році. Але Венс змінює її значення. У початковому контексті Іван Павло II звертався до комуністичної Східної Європи: не бійтеся тоталітаризму, не бійтеся відкривати суспільство для Христа. У Венса ворогом стають технократія, змова еліт, цензура та політичне виключення.
Венс говорить: «Згадайте ту сторону в цій боротьбі, яка цензурувала дисидентів, закривала церкви й скасовувала вибори». Це історична алегорія. На поверхневому рівні йдеться про Радянський Союз. Глибший зміст полягає в тому, що сучасна Європа неявно порівнюється з комуністичними режимами. У промові виникає таке порівняння: вороги часів Холодної війни — сучасні відповідники; цензура — закони проти «мови ненависті»; закриття церков — обмеження релігійного життя; контрольовані вибори — скасування виборів у Румунії; дисиденти — популісти.
Хоча Олександр Солженіцин не згадується, значна частина промови дуже нагадує його погляди. Солженіцин вважав, що західна цивілізація духовно виснажилася, що свободі загрожує небезпека зсередини, а еліти стали надто боязкими. Фраза Венса «загроза зсередини» майже підсумовує ідеї Солженіцина. Вона також має великий історичний багаж і нагадує про Черчилля, Солженіцина, «культурну війну» Патріка Б'юкенена та книжку Самюела Гантінгтона «Хто ми?». Через це промова більше схожа на діагноз стану цивілізації, ніж на звичайний політичний виступ.
Вислів «старі, вкорінені інтереси» нагадує популістську традицію, яка тягнеться від Ендрю Джексона до Дональда Трампа. Але особливо він перегукується з риторикою Прогресивної епохи, коли політики виступали проти монополій та олігархії.
Венс називає слово «дезінформація» потворним словом радянської доби. Це викликає асоціації з радянською пропагандою, орвеллівською мовою та літературою дисидентів часів Холодної війни. Таким чином він подає сучасну термінологію як ідеологічний евфемізм.
Джордж Орвелл у промові не згадується, але в ній постійно з'являються орвеллівські теми. Контроль над думками — «думати, відчувати чи вірити в щось певним чином», мова як інструмент влади — критика «новоязу», придушення інакомислення — усе це нагадує «злочини думки» та Міністерство правди.
Вислів щодо «благ свободи» взятий безпосередньо з преамбули Конституції США. Таким чином Венс звертається до американських засновників і неявно показує себе як захисника конституційної традиції.
Постійні звертання до «народу» й твердження, що «голос народу має значення», нагадують Авраама Лінкольна і Геттісберзьку промову зі словами: «влада народу, здійснювана народом і для народу».
В основі промови лежить думка, що джерелом легітимності є народ. Ця ідея походить від Руссо, Французької революції та демократичного націоналізму. Тому поняття «демократичного мандату» набуває майже священного значення. Коли Венс говорить: «В Англії вони проголосували за “Брексит”», Brexit виступає як символ. Йдеться не лише про конкретне політичне рішення, а про самоврядування, парламентський суверенітет і бунт проти еліт.
Фраза «за горами, в Давосі» — варіант поширеного серед популістів кліше. «Давос» символізує космополітичні еліти та глобальний управлінський клас. Таке використання багато в чому пов'язане з Патріком Б'юкененом та Стівом Бенноном.
Образ «взаємозамінних гвинтиків глобальної економіки» має кілька джерел. У Маркса це відчужена праця. У Діккенса — дегуманізація індустріального суспільства. У Честертона — дистрибутизм. У католицькому соціальному вченні — перевага людської гідності над системами.
Фраза «немає місця для цензури» (в оригіналі «firewall») буквально стосується німецької політики Brandmauer щодо AfD. Але в символічному сенсі вона може нагадувати Берлінський мур, «залізну завісу» та ізоляцію дисидентів.
Уся структура промови нагадує воєнну риторику Черчилля. Спочатку визнається небезпека, потім по-новому визначається справжня загроза, а наприкінці звучить заклик до впевненості у власній цивілізації. Особливо фраза «Заради чого саме ви захищаєтеся?» звучить у дусі Черчилля.
Венсові вислови про «магію демократії» та про свободу «дивувати, робити помилки, винаходити й творити» дуже нагадують риторику Рональда Рейгана з його «магією ринку» та «свободою винаходити й творити».
Думка про те, що неможливо «указом спродукувати інновації чи творчість», нагадує ідеї Фрідріха Гаєка, який вважав, що централізоване планування руйнує природний порядок, який виникає сам собою.
Однією з найглибших тем промови є страх перед олігархією. Венс показує еліти як людей, відірваних від звичайних громадян. Таке занепокоєння можна знайти ще в Арістотеля.
Хоча це ніде не сказано прямо, структура промови нагадує казку Ганса Крістіана Андерсена «Нове вбрання короля». Спочатку еліти переконують усіх, що все гаразд. Потім звичайні люди бачать, що це не так. Нарешті хтось наважується сказати про це вголос. Саме так багато прихильників Венса сприйняли цю промову.
Берні Сандерс. Олігархія, авторитаризм і клептократія (2025)
Переклад
«Пане Президенте! Сьогодні ми переживаємо вирішальний момент в історії Америки. Мільйони американців своїми діями чи бездіяльністю визначать майбутнє цієї країни на десятиліття вперед».
«Пане Президенте! На мій погляд, адміністрація Трампа дуже агресивно веде цю країну до олігархічної форми суспільства, за якої надзвичайна влада зосереджена в руках невеликої групи мультимільярдерів, котрих ніхто не обирав».
«Адміністрація Трампа дуже агресивно веде країну до авторитарного суспільства, де верховенство права й наша конституція ігноруються й підриваються, щоб надати більше повноважень Білому дому й мільярдерам, які зараз контролюють наш уряд».
«На мій погляд, адміністрація Трампа дуже стрімко веде цю країну до клептократії. Ніби завдання уряду — не служити народу Америки, а збагачувати можновладців».
«Пане Президенте! Гадаю, сьогодні саме той день, коли варто згадати, що сказав одине з наших видатних президентів у Геттісберзі в листопаді 1863 року. Дивлячись на поле бою, де тисячі солдатів Союзу щойно поклали свої життя, захищаючи свободу, Лінкольн, як відомо, проголосив:
“Світ не зверне особливої уваги на наші слова й не запам'ятає їх надовго. Але він ніколи не зможе забути їхній вчинок. Саме нам, живі, належить присвятити себе незавершеній справі — до якої так благородно доклались ті, хто тут воювали. Нам належить присвятити себе великому завданню, яке все ще стоїть перед нами. Нехай шановані загиблі надихнуть нас на ще більшу відданість тій справі, якій вони були віддані до останнього. Докладімо зусиль, щоб вони не загинули даремно! Нехай у цій нації, з Божою допомогою, заново народиться свобода! Нехай вічно житиме влада народу, здійснювана народом і для народу”».
«Пане Президенте! За президентства Трампа ми не бачимо “влади народу, здійснюваної народом і для народу”. Навпаки».
«Ми бачимо владу мільярдерів, здійснювану мільярдерами й для класу мільярдерів. І це відбувається не таємно — а на очах у всіх».
«Кілька тижнів тому Дональд Трамп вдруге став президентом Сполучених Штатів. Прямо за ним стояли троє найбагатших людей країни: Ілон Маск, Джефф Безос і Марк Цукерберг — загальний статок яких становить 920 мільярдів доларів. Ці троє чоловіків багатші, ніж пів Америки — 170 мільйонів людей. Підкреслю, та вам і самим зрозуміло, куди ми рухаємося як нація: ці троє чоловіків стали багатшими на 232 мільярди доларів, відколи Трампа було обрано. Всього за два тижні правління Трампа їхні статки зросли на 232 мільярди доларів».
«Пане Президенте! Ось так і працює олігархічна система. Ілон Маск, найбагатша людина у світі, а тепер ключова фігура в адміністрації, витратив понад 277 мільйонів доларів, щоб Трампа обрали на виборах. Іншими словами, завдяки корумпованій системі фінансування кампаній він допоміг Дональдові Трампу «купити» перемогу на виборах».
«Джефф Безос і Марк Цукерберг, другий і третій серед найбагатших людей нашої країни, внесли по мільйону доларів у фонд інавгурації Трампа».
«І не забуваймо, що пан Безос, власник газети «Вашингтон Пост», заборонив редакційній колегії «Вашингтон Пост» підтримувати Камалу Гарріс. Пан Безос поспішив продемонструвати, що готовий схилити коліно перед Дональдом Трампом».
«Марк Цукерберг, засновник і генеральний директор компанії Meta, якій належать Facebook та Instagram, погодився укласти мирову угоду з Трампом на суму 25 мільйонів доларів».
«Ці троє мультимільярдерів співпрацюють із Трампом, бо усвідомлюють одну дуже важливу реальність. Трампа будує свою політику так, щоб найбагатші люди в цій країні стали ще багатшими».
«Відколи Трампа було обрано, пан Маск збагатився на 154 мільярди доларів, пан Безос — на 35 мільярдів, а пан Цукерберг — на 43 мільярди».
«Пане Президенте! Я все більше стурбований тим, що в нашій країні під керівництвом президента Трампа ми стрімко рухаємося до авторитаризму».
«І по всій країні люди стурбовані й налякані тим, що бачать».
«Достатньо кількох прикладів».
«Минулого тижня Трамп спробував призупинити виплату всіх федеральних грантів і позик. Це є прямим порушенням Конституції США й федерального законодавства. Як знають навіть третьокласники, право розпоряджатися бюджетом має Конгрес, а не президент».
«Уточнімо! Президент може вносити законопроекти, він може накладати вето на закони, але він не має повноважень самостійно припиняти фінансування й скасовувати закони, ухвалені Конгресом США. Це небезпечний і явно неконституційний вчинок».
«Маю додати, що відмова Трампа від федерального фінансування мала б жахливі наслідки для мільйонів американців, які спираються на такі програми, як “Медікейд”, “Хед Старт”, місцеві медичні центри, “Харчування на колесах”, програми допомоги безхатнім ветеранам та безліч інших ініціатив».
«Це рішення торкнулося десятків мільйонів американців, зокрема найбільш вразливих людей у нашій країні».
«Але це ще не все».
«Кілька днів тому Трамп звільнив 17 генеральних інспекторів — незалежних державних контролерів, посади яких запровадив Конгрес після Вотергейтського скандалу, щоб запобігати зловживанням з боку виконавчої гілки влади».
«Минулого тижня президент Трамп звільнив одного з членів Національного управління з трудових відносин. Цим він фактично саботував діяльність єдиного федерального відомства в США, яке мало право притягати корпорації до відповідальності за незаконні дії, спрямовані на розвал профспілок. І яке здатне захищати конституційне право працівників на створення профспілок та ведення колективних переговорів щодо заробітної плати, соціальних гарантій та умов праці».
«Мало того що цей крок явно незаконний. Саме його вже кілька місяців лобіюють Ілон Маск, власник Tesla, й Джефф Безос, власник Amazon. Це великий подарунок двом найбагатшим людям у нашій країні, рішуче налаштованим проти профспілок».
«Президент також незаконно звільнив членів Комісії з рівних можливостей у сфері зайнятості — єдиної незалежної комісії в нашій країні, яка захищає працівників від дискримінації на робочому місці».
«До того ж, жоден американець незалежно від політичних поглядів не може не обуритись, що Трамп прямо порушує Конституцію та федеральне законодавство, залякуючи ЗМІ позовами проти ABC, CBS, Meta та “Des Moines Register”. Його Федеральна комісія зі зв'язку зараз погрожує розпочати розслідування щодо PBS та NPR. Глибоко вдихніть, дорогі американці».
«Трамп по суті каже кожному американському ЗМІ: якщо ви скажете чи зробите щось, що є критичним щодо мене або не сподобається мені, вам може загрожувати судовий позов або федеральне розслідування».
«Що це, як не прямий напад на Першу поправку, Конституцію США та свободу слова?»
«І навіть це ще не все».
«Ілон Маск та його поплічники з DOGE, яких ніхто не обирав, розігнали чиновників Міністерства фінансів і незаконно закрили USAID — програму, яка зокрема допомагає годувати голодних і зневірених дітей у всьому світі й надавати їм медичну допомогу. Президенти, а тим більше мільярдери, яких ніхто не обирав, не мають права одноосібно закривати федеральні відомства, створені Конгресом».
«Говорячи про небезпечний рух до авторитаризму, не забуваймо, що Трамп помилував учасників заколоту 6 січня, які поранили 174 поліцейських у Капітолії».
«Ба більше: Трамп перешкоджає діяльності ФБР, проводячи розслідування щодо агентів, які допомогли притягнути цих жорстоких злочинців до відповідальності».
«Іншими словами, Трамп стверджує, що можна чинити насильство проти поліцейських — аби тільки від його імені. А от правоохоронцям намагатися притягнути злочинців до відповідальності вже не можна».
«Пане Президенте! За правління Трампа ми також стрімко рухаємося до клептократії».
«Незадовго до інавгурації Трамп із дружиною Меланією випустили власну криптовалюту, що дало їм можливість заробити десятки мільярдів доларів».
«Пане Президенте! Якби генеральні директори з Волл-стріт спробували підкупити Президента мішком грошей, це було б порушенням закону».
«Але тепер їм навіть не доводиться цього робити!»
«Сьогодні, якщо мультимільярдер чи очільник іноземної держави хоче завоювати прихильність президента, їм достатньо придбати його криптовалюту, безпосередньо збагативши Дональда Трампа й першу леді».
«Це неприйнятно. Так справа не піде».
«Отож, пане Президенте, постає питання: що нам робити далі?»
«Замість того, щоб рухатися до економіки, яка збагачує і так найбагатших людей у нашому суспільстві, ми маємо наполегливо боротися за створення уряду, який працюватиме на благо всіх нас, а не лише пана Маска, пана Безоса, пана Цукерберга й інших мультимільярдерів».
«Пане Президенте, в умовах значної нерівності в розподілі багатства та доходів ми не повинні надавати мільярдерам додаткові податкові пільги, відбираючи кошти в програми «Медікейд» та інших програми, вкрай необхідних працюючим сім'ям та людям з низьким рівнем доходів».
«А зараз я вам скажу, що нам слід робити натомість».
«Коли 85 мільйонів американців не мають медичного страхування або мають лише часткове, ми мусимо вчинити, як усі великі країни світу. Гарантувати медичне обслуговування як право людини — кожному чоловікові, жінці та дитині в цій країні».
«Кожен четвертий американець не може дозволити собі ліки, які призначають лікарі. Ми маємо покласти край цій абсурдній ситуації, коли американці платять за ліки набагато вищі ціни, ніж будь-де у світі».
«Ми мусимо зробити ліки вдвічі дешевшими».
«Пане Президенте! Федеральна мінімальна заробітна плата у розмірі 7,25 доларів за годину — це голодна зарплата. 60% наших громадян живуть від зарплати до зарплати. Ми мусимо підвищити мінімальну заробітну плату до життєствердного рівня — принаймні до 17 доларів за годину. Якщо ви працюєте 40 годин на тиждень, ви не повинні жити в бідності».
«Пан Маск і пан Безос хочуть ускладнити працівникам вступ до профспілок. Нам треба робити з точністю до навпаки. Ми маємо ухвалити закон PRO Act, щоб антипрофспілкові директори не могли всупереч Конституції позбавляти працівників права на вступ до профспілки».
«Нам потрібні найосвіченіші кадри у світі! Ми мусимо мати найкращі державні школи у світі. А це зокрема означає, що ми маємо суттєво підвищити зарплати вчителів. Якщо ми хочемо, щоб найкращі й найталановитіші люди ставали педагогами, жоден вчитель в Америці не повинен заробляти менше 60 000 доларів на рік».
«Пане Президенте! По всій країні ми маємо серйозну житлову кризу. І справа не лише у 800 тисячах безхатніх. Справа у мільйонах працюючих сімей, які витрачають 40, 50 чи 60 відсотків своїх обмежених доходів на житло. Замість того, щоб щороку витрачати майже трильйон доларів на марнотратний і роздутий бюджет Пентагону, ми маємо збудувати мільйони одиниць доступного житла для малозабезпечених. І цей процес дасть нам змогу забезпечити велику кількість людей роботою з хорошою зарплатою й колективним договором».
«Пане Президенте! Я чую від прихильників Трампа, що президент виграв вибори і отримав цей величезний мандат, який дозволяє йому робити все, що заманеться. Але жоден президент не має права вести нас до олігархії, авторитаризму та клептократії. Й що найважливіше, не забуваймо: хоч Трамп і виграв ці вибори, у 2024 році він отримав на 4 мільйони голосів менше, ніж Байден у 2020 році, коли Байден переміг на виборах».31
Аналіз
Промова Берні Сандерса в певному сенсі є лівим дзеркальним відображенням мюнхенської промови Венса. Якщо головними інтелектуальними попередниками Венса є Іван Павло II, Солженіцин і Рейган, то для Сандерса ними є Лінкольн, обидва Рузвельти, Юджин Дебс, Прогресивна епоха та класичний республіканський страх перед олігархією.
Сандерс прямо цитує Геттісберзьку промову Лінкольна: «влада народу, здійснювана народом і для народу». Це центральний образ усієї промови. Сам же Лінкольн спирався на передмову до Біблії Джона Вікліфа 1384 року, де вже зустрічався вислів «влада народу», а також на протестантські традиції суспільного договору. Сандерс застосовує риторичне перевертання: «влада народу» протиставляється «владі класу мільярдерів».
«Олігархія» була терміном Арістотеля для позначення зіпсованого правління багатих. Сандерс свідомо описує сучасну Америку в класичних категоріях.
Хоча Франклін Рузвельт ніде не згадується, значна частина промови майже нагадує перероблену передвиборчу промову Рузвельта 1936 року. Рузвельт говорив: «Влада організованих грошей така ж небезпечна, як і влада організованого натовпу» і виступав проти «економічних королів». Формула Сандерса про «владу класу мільярдерів, здійснювану мільярдерами й для класу мільярдерів» дуже близька за своєю структурою.
Роль головних лиходіїв — Маска, Безоса та Цукерберга — символічно нагадує роль, яку колись відігравали Рокфеллер, Карнегі та Морган. Це перегукується з антимонопольною риторикою Прогресивної епохи, зокрема в промовах Теодора Рузвельта. Луїс Брендайс свого часу попереджав: «Ми можемо мати демократію, або ми можемо мати величезні багатства, зосереджені в руках небагатьох, але ми не можемо мати і те, й інше одночасно». Промова Сандерса майже повністю розгортає цю думку.
У промові сучасність неявно зображується як друга Позолочена доба. Історичні паралелі виглядають так: 1890-ті роки — сучасність; Рокфеллер — Маск; Морган — Безос; монополії — великі технологічні компанії; «барони-розбійники» — мільярдери. Це порівняння проходить через увесь виступ.
Говорячи про Безоса, Сандерс використовує вислів «готовий схилити коліно». Цей вислів походить із Біблії. Він означає покору перед владою.
Генеральні інспектори описуються як інституція, створена «після Вотергейтського скандалу». Вотергейт стає не просто історичною подією. Він перетворюється на застереження проти зловживання владою з боку виконавчої влади. Це схоже на те, як консерватори звертаються до пам'яті про Холодну війну.
Конституція постає майже як священний текст. Подібно до Лінкольна та Рузвельта, Сандерс сприймає конституційні принципи не як юридичні деталі, а як моральні зобов'язання. Це відображає традицію американської громадянської релігії.
Обговорення подій у Капітолії 6 січня перегукується зі страхами епохи Реконструкції після Громадянської війни. У структурі цих міркувань можна побачити знайомі теми: заколот, насильство, відповідальність і вірність конституційному ладу.
Слово «клептократія» спочатку використовувалося для опису корумпованих режимів за кордоном. Його часто застосовували до Філіппін часів Маркоса або до путінської Росії. Сандерс переносить цю лексику на внутрішню американську політику — щоб продемонструвати, що Америка починає нагадувати країни, які раніше служили застереженням для інших.
Ідея, що охорона здоров'́я — це «право людини», одночасно посилається на декілька традицій. Серед них — Франклін Рузвельт, скандинавська соціал-демократія, католицьке соціальне вчення та Загальна декларація прав людини ООН.
Вислів про «життєздатний» рівень заробітної плати (living wage) має глибоке коріння. Серед його попередників — папа Лев XIII, прогресивні реформатори та Мартін Лютер Кінг-молодший.
Риторика, пов'язана з профспілками, нагадує лібералізм епохи Нового курсу, Юджина Дебса, рух CIO та Волтера Ройтера. Для Сандерса організований робітничий рух відіграє ту саму роль, яку в консервативній риториці часто відіграє церква.
Вислів «голодна зарплата» походить із робітничого руху. За своєю емоційною силою він нагадує соціалістичну риторику XIX століття. Цей термін часто зустрічається у Дебса та в робітничій пресі.
Сандерс протиставляє «марнотратний і роздутий бюджет Пентагону» житлу та соціальним потребам. Ця традиція тягнеться від застережень Двайта Айзенгавера про «військово-промисловий комплекс» до антивоєнних демократів і нових лівих.
Сандерс використовує ту ж структуру, що й старозавітні пророки. Спочатку йде звинувачення, потім називаються гріхи, далі звучить попередження, після цього — заклик до покаяння, а наприкінці з'являється обіцянка.
Ідея, що «жоден президент не має права вести нас до олігархії», посилається на республіканську традицію, яка бере початок у Цицерона, американських засновників та Лінкольна. У цій традиції жоден правитель не стоїть вище за республіку.
Хоча Сандерс говорить про «олігархію», його глибший ворог більше нагадує те, що популісти XIX століття називали плутократією. Серед попередників такого підходу можна назвати Г'юї Лонга та Франкліна Рузвельта.
Примітно, що обидві промови по суті є американськими «єреміадами». Вони мають однакову біблійну структуру, але говорять про різні гріхи й спираються на зовсім різну історичну пам'ять.
Александрія Окасіо-Кортес. Борімо олігархію (2025)
Переклад
«Як ваші справи? Ми готові перемагати? Я так і думала. Дякую. Дякую, дуже дякую за те, що прийняли мене: Бойсе, Нампа, Айдахо. Дуже, дуже дякую. І я хочу скористатися нагодою та подякувати… Я теж вас люблю. Я хочу подякувати кожному з вас за те, що ви доклали зусиль, щоб бути тут сьогодні; знайшли час, щоб зібратися разом».
«Сьогодні я чула по телевізору, як хтось запитував: “Навіщо АОК і Берні їдуть до Айдахо?” Дам вам одну просту відповідь. Бо ви важливі. Бо ми важливі. Мене звати Александрія. Дехто з вас знає мене як АОК. І ще раз, від щирого серця, дякую вам, що прийняли мене».
«Ми сьогодні тут, бо всім нам тяжко й боляче спостерігати, як можновладці активно руйнують наше життя — життя звичайних працюючих американців — або відмовляються за нас боротися. А ще ми тут тому, що надзвичайна концентрація влади, жадібність і корупція захоплюють цю країну, як ніколи раніше».
«Знаєте, це просто мороз по шкірі. Щодня щось нове. Сьогодні ми побачили, як президент Трамп висловив готовність затримувати громадян США і відправляти їх без належного судового розгляду до іноземних в'язниць. Це не по-американськи. Ця концентрація влади, жадібності й корупції — це олігархія. Це олігархія в Америці. І ми мусимо визнати, що цей жахливий жахливий момент насправді настав і все це чуємо та бачимо на власні очі».
«Ми бачимо, як наших сусідів, студентів і друзів звільняють, переслідують і викрадають. Це реальність. Людей, яких ми любимо, переслідують і утискають лише за те, що вони ЛГБТК. Наших працівників, наших колег — як громадян США, так і іммігрантів — викрадають з вулиць люди в фургонах без уніформи. Освітян звільняють за точне викладання американської історії. Активістів затримують без обвинувачень і доказів за те, що вони користуються своїми правами — Першою поправкою — особливо коли вони це роблять задля припинення війни в Газі».
«Власне, адміністрація Трампа визнає, що ув'язнила Махмуда Халіла, молодого чоловіка та батька з мого рідного Нью-Йорка, без жодних доказів чи обвинувачень у скоєнні злочину. Вони відкрито зізнаються, що кинули його до камери за тисячі кілометрів, бо він долучився до протесту, а їм не сподобався зміст його промови. Затримання Дональдом Трампом Махмуда Халіла за його виступ — це також антиамериканський вчинок, і ми вимагаємо його звільнення, а також звільнення Румейси Озтурк, яку він також ув'язнив за публікацію колонки в шкільній газеті».
«Знаєте, Айдахо, я зворушена тим, що бачу тут. Я — дівчина з Бронкса. Такий теплий прийом у цьому штаті! Всі ми разом бачимо нашу спільну справу. Ось у чому полягає суть цієї країни. Не давайте їм обдурити нас, змусивши повірити, що ми вороги. Не давайте їм обдурити нас, змусивши повірити, що ми слабкі, що нас можна розділити на селян і містян, чорних, білих і латиноамериканців. Ми — разом. І ми висуваємо ці вимоги, бо зараз влада — це ми. Усі ми. Звичайні люди. І ніколи — це важливо — ніколи наша демократія не спиратиметься лише на інститути, політиків і чиновників. Завжди саме люди — саме маси, які відмовляються підкорятися авторитарним режимам, — є останнім і найміцнішим захистом нашої країни та наших свобод. Це ви. Це ви, Айдахо».
«Ми знаємо, що кращий світ можливий, і готові докласти зусиль до його побудови. Але для цього нам слід чесно визнати, як ми опинилися в поточній ситуації, адже вона не виникла з нізвідки. До цього все йшло тривалий час. Скасування наших прав і підрив демократії в Америці безпосередньо пов'язані з дедалі більшою — крайньою — майновою нерівністю, яка наростала роками».
«Не випадково, що такі мільярдери, як Ілон Маск, вкинули мільярди в ці вибори, щоб обрали Трампа. І він явно робить це не задля благодійності, Айдахо. Ми знаємо, що вже роками наша політична система повільно, але певно піддається тиску великих грошей і мільярдерів. І раз за разом ми бачимо, як наш уряд і закони більше реагують на лобістів і корпорації, ніж на волю простих людей і виборців».
«Також ми знаємо, що політикою “темних грошей”, яка утримує зарплати низькими й дає багатіям розкрадати наші суспільні блага, люди глибоко невдоволенні. Як демократи, так і незалежні виборці й республіканці. Але лише гляньте, що республіканці тихенько роблять у Конгресі. Вони голосують за те, щоб відібрати сотні мільярдів доларів у програми Medicaid і виплат ветеранам, а потім віддати ці кошти мільярдерам — у вигляді податкових пільг і вигідних державних контрактів для їхніх компаній, таких як SpaceX».
«До речі, переповім вам, що Майк Джонсон, спікер Палати представників, говорив про Медікейд. По-перше, хочу, щоб ви всі знали: Медікейд — це одна з найефективніших державних програм, практично без марних витрат. Лише 2% — два відсотки! — людей, які отримують допомогу за програмою Медікейд, працездатні й шукають роботу. Лише 2%. І от дивлюсь я телевізор, а там Майк Джонсон каже: “Ми маємо зупинити всіх цих працездатних чоловіків, щоб вони не отримували Medicaid”».
«По-перше, а що, в Америці лікуватись — це якийсь злочин? Охорона здоров'я в Америці — це право людини, й кожен повинен мати до неї доступ. Треба, щоб кожен міг звернутися до лікаря. Ми мусимо покласти край ганебній ситуації, коли люди не можуть дозволити собі купити ліки, прийти до лікаря чи піклуватись одне про одного».
«Хай там як, ми мусимо усвідомити, що саме в цих скороченнях і полягає їхній грабіж. Вони не борються з марнотратством, а намагаються вислужитись перед мільярдерам, які їм платять. І ви знаєте, хто за це голосував. Ви знаєте, хто з Айдахо проголосував за те, щоб позбавити всіх медичної допомоги. Обидва ваші сенатори, Джим Ріш і Майк Крапо, а також ваші члени Палати представників, Расс Фулчер і Майк Сімпсон. Ви заслуговуєте на краще, Айдахо».
«Вони знають, що це не у ваших інтересах. Вони знають, що ви цим глибоко невдоволені. Вони знають, що це шкодить робітничим сім'ям Айдахо, але вони й не служать робітничим сім'ям. Вони служать собі й мільярдерам, які їм платять. І вони знають, що єдиний їхній шанс уникнути відповідальності за таку непопулярну й шкідливу політику — це розпалювати глибокі розбіжності за расовою, ідентифікаційною та культурною ознаками, щоб ми продовжували сваритися й відволікатися. Це більше не спрацює».
«Але так діє великий капітал — не лише зараз, а вже протягом десятиліть. І саме тому Дональд Трамп — це не виняток. Він — логічний, неминучий результат панування корпоративних і «темних» грошей в американській політичній системі. І якщо ми хочемо перемогти його, ми мусимо перемогти систему, яка його створила».
«Америко, ми стоїмо на роздоріжжі. Ми можемо або жити в умовах крайньої майнової нерівності, що виживає за рахунок токсичного розколу й корупції, — або побудувати справедливу економіку для трудящих, а також забезпечити демократію й свободу, що її підкріплює. Або олігархія, або демократія».
«Знаєте, Бойсе, я виросла в родині робітників. Моя мама прибирала в будинках, а тато працював у невеликій фірмі, і мої батьки працювали з усіх сил, щоб дати мені з братом шанс — на «американську мрію», яку поділяє багато хто з нас тут, у цій залі. І на мить здалося, що нам це вдасться. У нас був дім. Сплачувати рахунки стало дещо легше, а я добре вчилася в державній школі. І те, що для інших могло здаватися скромним життям, для нас було мрією, що збулася».
«Але раптом, коли я була підлітком, у мого батька діагностували рідкісний вид раку. І після тривалої боротьби ми його втратили. Мій батько помер у вересні 2008 року, коли економіка зазнала краху під час Великої рецесії, а мільйони робочих місць по всій країні зникли. Здавалося, що світ моєї родини розвалювався так само, як і світ навколо. Одного дня моя мама залишилася наодинці перед питанням, як забезпечити двох дітей, сплатити їм за школу, зберегти наш будинок і сплатити медичні рахунки — на зарплату прибиральниці. Так я й стала офіціанткою. Адже рахунок виставили мільйонам невинних робітничих сімей, тоді як мільярдери й шахраї, які обдурили нашу фінансову систему, стали багатшими, ніж будь-коли раніше, й жоден з них не потрапив за ґрати.»
«Саме з цієї історії республіканці так люблять глузувати. Не з особисто моєї історії — з історії кожного з нас. Коли вони кажуть, що офіціантка чи звичайна робітниця недостатньо кваліфікована, щоб працювати в Конгресі. Хоча насправді багато хто з нас, хто сьогодні тут, у цій залі, набагато краще знає, що таке справжнє життя, ніж будь-хто з них. І я розповідаю цю історію не тому, що вона особлива, а саме тому, що вона така поширена й звичайна. Деталі можуть відрізнятись, але багато хто з нас знає, як це — коли через один поганий день, одну погану новину чи одну серйозну невдачу все може розвалитися».
«І сьогодні я тут, щоб сказати вам, Айдахо, що ми не повинні так жити. Ми можемо створити новий світ, кращу країну, де ми зможемо боротися за гідність усіх людей. І ця гідність — це прожитковий мінімум, Айдахо. Це стабільне житло. Це гарантована медична допомога та повага до всіх наших відмінностей, незалежно від того, хто ми й звідки походимо. Або олігархія, або демократія».
«Бойсе, ми сьогодні тут, бо ми обираємо демократію. Ми обираємо свободу. Ми обираємо справедливість. А це означає, що ми мусимо організуватись краще за олігархію. Ми мусимо покінчити з владою великого капіталу. І саме тому, ще будучи офіціанткою й роблячи перші кроки на шляху до Конгресу, я одразу вирішила, що ніколи не братиму грошей від лобістів та корпорацій. І знаєте що, Бойсе? Проти нас були мільйонів доларів. Ми не мали жодної підтримки. У нас був тільки народ — і народ переміг. І народ може перемогти знову».
«Вперше потрапивши до Конгресу, я була справді шокована тим, як тут усе влаштовано. Я з самого початку розуміюла, що проти мене — «темні гроші», але те, наскільки корупція й «темні гроші» впливають на повсякдення, мене вразило. У Конгресі ми якимось чином привчили себе вірити, що для обраних представників, які склали присягу перед народом цієї країни, нормально щодня торгувати акціями компаній і заробляти мільйони, використовуючи конфіденційну інформацію, яку довіряють нам як владі. Просто погляньте, що сталося цього тижня. Як можуть об'єктивно голосувати щодо охорони здоров'я, енергетики чи війни ті, чиї власні кошти вкладені в акції фармацевтичних, нафтогазових або оборонних компаній? Це неможливо».
«І ми щойно стали свідками цього на прикладі корумпованої, катастрофічної та поспішної тарифної схеми Трампа. Ми бачили, як Марджорі Тейлор Грін купила акції під час цього падіння. У мене до неї одне запитання. Скільки ви заробили? Скільки ви заробили на відчаї людей? Скільки ви заробили на цій паніці? Скільки ви заробили на цих стражданнях? Досить. Ми не можемо цього терпіти. Це було останньою краплею. Сподіваюся, ми тепер бачимо, що все це було маніпулюванням ринками, щоб він міг тихенько збагатити своїх друзів, які купили акції під час падіння й перепродали їх уранці».
«Бойсе, це факт. Дональд Трамп — злочинець, якого визнали винним в 34 тяжких злочинах, пов'язаних із шахрайством і сексуальним насиллям. Звісно, він бреше, зловживає владою й маніпулює фондовим ринком. Коли він говорить про ґвалтівників і злочинців, йому варто дивитися в дзеркало».
«Але повернімося до акцій. Щоб було зрозуміло: мені байдуже, до якої партії належать члени Конгресу (демократи, республіканці), наскільки вони впливові та яку посаду обіймають — їм не можна володіти окремими акціями й торгувати ними. Це шлях до корупції і руїни. Це потрібно заборонити».
«А ось ще один приклад того, що мене дуже здивувало. Цього року мене в Конгресі включили до складу Комітету енергетики й торгівлі. Це один із найвпливовіших комітетів у всьому Конгресі. Він контролює дві третини американської економіки: охорону здоров'я, енергетику, торгівлю, технології, комунікації та виробництво. І роками лобісти боролися за те, щоб не допустити мене до цього комітету, бо їм не подобається, коли вони не мають контролю».
«Так от, дивіться, що відбувалося того дня, коли оприлюднили повідомлення, що мене призначили до цього комітету. Наші телефони розривалися від дзвінків, а поштові скриньки були завалені листами від усіх можливих корпоративних лобістів, які раптом захотіли стати моїми найкращими друзями».
«Але знаєте що, Бойсе? Завдяки вашій підтримці, завдяки тому, що ви всі прийшли сюди, завдяки тому, що ви даєте мені можливість не брати ані копійки від корпорацій, я маю свободу сказати “ні”. І ми можемо дати свободу сказати “ні” й іншим. Ми мусимо допомогти іншим сказати “ні”, бо я бачила, як ці групи тиснуть на членів Конгресу, залякують їх погрозами відібрати гроші або виділити фінансування проти них, якщо вони не підуть на поступки. А поступки — це здорожчання нашого життя при найнижчій можливій зарплаті».
«Хочу, щоб ми всі усвідомили суть цього постійного тиску, який ми відчуваємо в житті. Як вода піднімається до горла, як стає неможливо дозволити собі що-небудь, як інтернет-алгоритми посилюють гіркі розколи, як стає страшно висловлюватися чи бути собою на вулиці, як руйнуються наші права та гарантії. Усвідомте, що саме так, як зараз, відчувається життя під владою мільярдерів. Так відчувається олігархія. Не колись. Не в теорії. Саме зараз».
«Перший крок полягає в тому, щоб відкрити очі собі та своїм сусідам на це. Адже, звісно, утримувати нерівність системі дає змогу розбрат. Система надає перевагу президенту, який найкраще вміє нас роз'єднувати та найвправніше займається корупцією. Вона також винагороджує республіканців у Конгресі, які підтримують цей курс, незалежно від того, які злочини будуть скоєні».
«Саме великий капітал дав нам Дональда Трампа. Усе його президентство розпочалося з впровадження засобів для хабарництва, мемних монет і криптовалют, щоб оббирати звичайних людей і виводити кошти в тінь. Із вимог виплат від ЗМІ та юридичних фірм, які поспішають їх сплатити. З усунення законно обраних посадовців — навіть республіканців, скажу вам. Республіканських чиновників прогнали з місця, де відбувалася інавгурація, щоб звільнити місце для тих, кого Трамп насправді хоче бачити при владі, а саме мільярдерів, які стояли за його спиною: Джеффа Безоса, Марка Цукерберга й Ілона Маска. І все це має одну головну економічну мету — збагатити мільярдерів за рахунок нашої країни».
«Тож не дивно, що їхнім першочерговим економічним пріоритетом стало знищення програм “Медікейд”, “Медікер” і системи соціального забезпечення, звільнення федеральних службовців і врізання виплат ветеранам — вони прагнуть присвоїти й освоїти сотні мільярдів бюджетних доларів».
«І, Айдахо, коли ви озираєтесь, може здатися, ніби республіканці тут непереможні. Але ми тут саме тому, що це неправда. Це просто неправда. І як офіціантка, що зараз звертається до вас з цієї трибуни, я можу сказати вам: неможливого не буває. Дива починаються з гірчичного зерна, яке сьогодні уособлює кожен із вас: маленькі дива віри в себе, один в одного й відмови здаватися».
«Тож ми тут надовго, Айдахо. Ми тут, щоб змінити цей штат. Ми не здамося. Починаючи майже з нуля, ми будемо боротися за шкільні ради та громадські об'єднання, за групи малого бізнесу й міські ради, за громадське мистецтво й жести інклюзії, і ми зробимо це нашою опорою. Все починається сьогодні. Наше завдання — вигнати Расса Фулчера й Майка Сімпсона — й замінити їх на сміливого демократа, який буде захищати трудящих Айдахо. Якщо такі “сині” місця, як Теннессі й Кент, “почервоніли”, то й Айдахо може “посиніти”».
«Наше завдання — не лише вибори. Нам слід створювати громади, районні об'єднання, волонтерські групи, церковні спільноти й батьківські комітети. Адже громада — це найпотужніший будівельний блок. Ми маємо перемогти авторитаризм і викорінити корупцію. Тож коли вони намагаються захопити наші шкільні ради й зірвати веселкові прапори, ми кажемо: “Ні. Захищайте наших дітей”. Усе залежить від вас».
«І саме так ми вийдемо на наступний рівень, щоб гарантувати охорону здоров'я кожному американцю, встановити життєздатний прожитковий мінімум, подолати стрімке зростання орендної плати й іпотеки, розібратися з кліматичною кризою й побудувати країну, де “американська мрія” стане реальністю для кожного з нас».
Тож закінчу тим, із чого почала. Ми всі — з різних місць, але у нас так багато спільного досвіду. Й тому всім присутнім, які ще не впевнені, чи це саме те місце, де саме вам належить бути, я хочу сказати: так, саме те. Так, саме вам. Незалежно від того, чи правильно ви говорите, й незалежно від вашої раси, релігії, гендеру, ідентичності чи статусу, й навіть якщо ви в чомусь зі мною не згодні́ — а зовні, ми бачили, протестують деякі прихильники Трампа.
«Так от. Розумієте, різниця між нами в тому, що ми зробити кращим і своє життя, і їхнє. Ми хочемо, щоб вони теж мали доступ до медичного обслуговування. Ми хочемо, щоб вони теж мали кращу зарплату. Але єдиний спосіб цього досягнути — показати їм, що ненависті тут не місце. Тож якщо ви готові боротися навіть за незнайомих людей, вам тут раді. Якщо ви готові боротися за трудящих незалежно від того, хто вони, як вони себе ідентифікують або звідки вони родом, вам тут раді, бо цінність має кожен».
«Але ми маємо триматися разом, Айдахо. Ми не можемо піддатися спокусі зрадити своїх сусідів або повірити, що ми зовсім інакше, ніж трансгендерна дитина, яка просто прагне, щоб її прийняли оточуючі. Нас не обдуриш запевненням, що ми сильно відрізняємося від мрійника, який хоче приїхати сюди й реалізувати обіцянку нашої країни. Бо ненависть — це пастка, яка затягує нас усіх. Саме об'єднавшись, усі без винятку, як ви робите це сьогодні, ми можемо відкинути розбрат. Це — єдиний спосіб досягти перемоги».
«Тож сподіваюся, ви розумієте, що цей рух — не про партійні ярлики чи перевірку на “чистоту”, а про класову солідарність. Тисячі з вас прийшли сюди сьогодні, щоб разом стати й сказати: “Наше життя заслуговує на гідність, а наша праця — на повагу, ким би ми не були”. Отож ми тут, щоб дати одне одному священну обіцянку».
«Наша мета сьогодні — взяти на себе зобов'язання будувати таку країну, якої ми всі заслуговуємо. І ми дамо цю обіцянку: піклуватися одне про одного в найважчі часи — й радіти успіхам у найкращі. І наостанок я хочу подякувати вам, Айдахо, за те, що ви сьогодні так тепло мене прийняли». 32
Аналіз
Промова Александрії Окасіо-Кортес цікава тим, що в ній поєднуються впливи Берні Сандерса, Мартіна Лютера Кінга, Франкліна Рузвельта, теології визволення, профспілкового руху та американської громадянської релігії. Вона менш інтелектуальна, ніж мюнхенська промова Венса, і менш історична, ніж промова Сандерса про олігархію, але, можливо, більш емоційно багатошарова. АОК говорить мовою символів, історій та моральних протиставлень. Її риторика майже пастирська.
Саме поняття «олігархія» має арістотелівське походження. Як і Берні Сандерс, АОК використовує словник, який бере початок в «Політиці» Арістотеля, республіканських страхах перед корупцією та антимонопольній політиці Прогресивної епохи. У промові постійно повторюється вибір: «або олігархія, або демократія». Це нагадує давньогрецьку звичку визначати політику через протилежності.
Уся промова побудована за схемою пророчої риторики. Люди страждають. Злі сили панують. Невелика група вірних об'єднується. Відродження ще можливе. Це нагадує біблійні сюжети. Рух АОК стає своєрідною спільнотою, об'єднаною спільними цінностями.
Постійне повторення фрази «Бо ви важливі» одночасно нагадує кілька традицій. У Мартіна Лютера Кінга це наполягання на людській гідності. У теології визволення — особлива увага до звичайних людей. У проповідях афроамериканських церков саме повторення створює моральну силу.
Фраза, що людей «викрадають» (disappearing), є однією з найсильніших історичних алюзій. Такі «викрадення» одразу нагадують про «Брудну війну», диктатуру Піночета та військові режими Латинської Америки. Оскільки АОК має пуерто-риканське походження, така мова також перегукується з пам'яттю про авторитарні репресії в іспаномовному світі.
Твердження, що «Трамп — це не виняток», нагадує марксистське та прогресивне бачення історії. Окремі люди є лише симптомами. Причиною є системи. Інтелектуально це перегукується з Говардом Зінном і Новими лівими.
Фраза «Ми можемо або жити в умовах крайньої майнової нерівності… або побудувати справедливу економіку для трудящих» фактично повторює аргумент Франкліна Рузвельта. Рузвельт говорив: «Влада організованих грошей така ж небезпечна, як і влада організованого натовпу». Головним ворогом є не просто погані лідери, а концентрація багатства.
Розповідь АОК про батьків із робітничого класу, хворобу, економічну кризу та роботу офіціанткою нагадує структуру традиційного американського міфу. Але АОК його переосмислює. У класичній версії важка праця гарантує успіх. У версії АОК самої праці недостатньо без справедливості.
Смерть батька та криза 2008 року — Велика рецесія — це майже історія про гріхопадіння з Книги Буття. Спочатку був дім, і панував добробут. Потім сталася катастрофа. Потім — вигнання. А потім почалася боротьба.
Образ «одного поганого дня» нагадує риторику Франкліна Рузвельта, Юджина Дебса та католицького соціального вчення.
Одним із найбільш наголошених слів у промові є «гідність». Його політичне коріння можна знайти в католицькому соціальному вченні, у Мартіна Лютера Кінга та в Загальній декларації прав людини.
Потрійне повторення «Ми обираємо демократію. Ми обираємо свободу. Ми обираємо справедливість» надає промові майже літургійного характеру. Подібні конструкції зустрічаються в Біблії, у промовах Мартіна Лютера Кінга та Джессі Джексона.
АОК протиставляє «мільйони доларів» і «звичайних людей». Це класичний образ Давида і Голіафа. Звичайні громадяни стають пастухом Давидом, а корпоративна влада — велетнем Голіафом.
Образ води, що «підіймається до горла», неодноразово трапляється в Біблії. Економічна тривога набуває образу повені.
Вислів «саме так, як зараз, відчувається життя під владою мільярдерів» нагадує вислови Мартіна Лютера Кінга про сегрегацію або описи тоталітаризму в Орвелла. Вона робить абстрактне поняття відчутним і конкретним.
Гірчичне зерно — біблійна алюзія. Фраза «дива починаються з гірчичного зерна» прямо посилається на притчу Христа, де найменше зерно виростає у щось велике.
Профспілкові організатори часто говорять про тривалу боротьбу: «ми тут надовго». Рух сприймається не як коротка кампанія, а як справа кількох поколінь. Це посилання на досвід робітничих рухів і боротьбу за громадянські права.
Частина про «церковні спільноти й батьківські комітети» нагадує Токвіля, котрий стверджував, що добровільні об'єднання громадян захищають свободу, і наполягав, що церква, окрема від держави, має демократичний потенціал.
Веселкові прапори асоціюються як із символікою ЛГБТ, так і з «Веселковою коаліцією» Джессі Джексона.
Фраза «Ненависті тут не місце» має майже літургійний характер. Вона нагадує слова Мартіна Лютера Кінга «ненависть не можна перемогти ненавистю» та заклик Ісуса любити своїх ворогів. АОК навіть висловлює політичний намір, щоб «і своє життя, і їхнє» стало кращим, що дуже нагадує біблійне «любіть своїх ворогів».
Заклик «боротися навіть за незнайомих людей» нагадує християнський універсалізм і притчу про доброго самарянина.
«Класова солідарність» — давній соціалістичний вислів, в американській політичній традиції пов'язаний з Індустріальними робітниками світу. Цікаво, як АОК поєднує соціалістичні кліше з християнською риторикою.
Фразу про «священну обіцянку» можна інтерпретувати так: політика — щось вище, ніж контракт чи проста угода. Таке бачення бере початок у пуританській етиці; схожим чином висловлювались Лінкольн і Мартін Лютер Кінг.
Усі розглянуті промови є своєрідними варіантами пророчої риторики. Венс застерігає від відступу від свободи. АОК закликає не відступатися від солідарності. Саме тому вони часто справляють схоже емоційне враження, хоч і висловлюються протилежними політичними сторонами.
Висновки
У ході дослідження було проаналізовано політичні тексти як явище та наукові підходи до їхнього вивчення. Встановлено, що політичні тексти є важливим засобом політичної комунікації та складовою політичного дискурсу. Вони виконують функції інформування й спонукання, впливають на формування світогляду та політичних переконань авдиторії, а також сприяють поширенню певних політичних цінностей. З'ясовано, що особливості політичних текстів визначаються суспільними умовами, характером політичної боротьби та політичним режимом, а їхнє дослідження потребує комплексного підходу, який поєднує лінгвістичні та суспільно-політичні аспекти. Отже, політичні тексти доцільно розглядати не лише як мовне явище, а й як носій політичних цінностей і важливий інструмент впливу на суспільство. Це дає підстави рекомендувати при аналізі політичних текстів ураховувати не тільки їхні мовні особливості, а й політичний контекст, систему цінностей і характер взаємодії між суб'єктами політики та авдиторією.
Схарактеризовано політичні цінності, алюзії, їхні функції, різновиди та місце в політичній комунікації. Встановлено, що алюзія є важливим засобом інтертекстуальності та одним із характерних риторичних прийомів сучасних політичних текстів. Вона дає змогу лаконічно передавати складні смисли, викликати асоціації, посилювати емоційний вплив повідомлення та формувати відчуття зв'язку й ідентифікації. З'ясовано, що функціонування алюзій тісно пов'язане з історичним, культурним і політичним контекстом, а їхня ефективність значною мірою залежить від наявності в адресата необхідних фонових знань. Це дає підстави рекомендувати приділяти особливу увагу цільовій авдиторії політичного тексту та враховувати її обізнаність із відповідними історичними, культурними й політичними реаліями. Крім того, результати дослідження свідчать про доцільність розглядати алюзії не лише як стилістичний засіб, а і як важливий елемент політичної комунікації, що бере участь у формуванні політичних асоціацій та емоційних реакцій.
Досліджено особливості перекладу алюзій і практику їхнього використання в текстах сучасних американських політиків. Встановлено, що переклад алюзій є складним завданням, оскільки потребує врахування не лише мовних особливостей тексту, а й історичного, культурного та політичного контексту. Аналіз промов Дж. Д. Венса, Берні Сандерса та Александрії Окасіо-Кортес засвідчив, що алюзії активно використовуються представниками різних сегментів сучасного політичного спектру США, а характер їхнього використання пов'язаний із системою політичних цінностей, відображених у текстах. З'ясовано, що універсального способу перекладу алюзій не існує, а вибір перекладацького рішення залежить від функцій конкретної алюзії, особливостей контексту та рівня обізнаності цільової авдиторії. У зв'язку з цим доцільно рекомендувати перекладачам приділяти увагу не лише буквальному відтворенню змісту, а й збереженню прагматичного впливу оригіналу. Важливим також є врахування політичного контексту та фонових знань, необхідних для повноцінного сприйняття тексту.
Визначено закономірності функціонування алюзій та способи їхнього адекватного відтворення в українському перекладі. Встановлено, що характер використовуваних алюзій пов'язаний із політичними цінностями, відображеними в текстах, а їхнє функціональне навантаження не може бути повною мірою зрозумілим без урахування політичного контексту. Дослідження також показало, що адекватне відтворення алюзій потребує гнучкого застосування перекладацьких стратегій і трансформацій, спрямованих на збереження змістового й прагматичного навантаження оригіналу. Отримані результати дають підстави стверджувати, що аналіз і переклад політичних текстів не можуть обійтися без поєднання лінгвістичних і політологічних знань. У практичному аспекті це дає змогу рекомендувати комплексний підхід до перекладу політичних текстів, який передбачає врахування не лише мовних особливостей, а й політичних цінностей, історико-культурного контексту та особливостей цільової авдиторії.
Додаток. Сучасні політичні ідеології
Ідеологією називають систему поглядів, уявлень та ідей, що виражають інтереси суспільства чи соціальної спільності; раціонально-ціннісну форму мотивації політичної поведінки; світоглядну систему політики. Кожна ідеологія має своє бачення соціально-політичного розвитку суспільства, власне розуміння його проблем і свої методи їхнього розв'язання.7
Ідеології правих політиків
Засади консерватизму: приватна власність є результатом природного життєвого начала; держава є результатом еволюційних процесів; влада має належати еліті (у випадку неоконсерватизму — з елементами меритократії); необхідно зберігати традиційні ієрархії соціальних і політичних структур.
Засади фашизму: ідеї расової переваги; домінування мети національного відродження над потребами окремої людини; монопольна влада однієї партії як головного елемента політичної системи; забезпечення ідейної єдності суспільства за допомогою політичного терору й органів насильства.
Ідеології політиків-центристів
Засади лібералізму: політичний плюралізм і парламентський лад як принцип організації суспільства; пріоритет прав на життя й на приватну власність над інтересами суспільства й держави; конкуренція еліт і водночас — участь мас у політичному процесі.
Засади соціал-демократії: збереження системи приватної власності водночас із державними реформами, покликаними забезпечити вищий рівень соціальної рівності й справедливості, ніж при ліберальному капіталізмі.
Ідеології лівих політиків
Засади комунізму: подолання соціального відчуження людини від результатів праці та як наслідок — влади; бачення історичного прогресу як послідовної зміни суспільно-економічних формацій (внаслідок нездоланних внутрішніх протиріч); експропріація приватної власності на користь робітників, які її створюють; зрощення партії з державою й поступова її заміна на систему суспільного самоврядування.
Засади анархізму: заміна будь-яких форм примусової влади (як унаслідок відносин, породжених приватною власністю, так і внаслідок зрощення партії з державою тощо) вільною й добровільною асоціацією громадян.7
Примітки:
Мельник Л. М., Дужа І. А., Грек І. А. Політологія. Навчальний посібник (для студентів усіх форм навчання). Біла Церква, 2022. С. 84-85. URL: https://rep.btsau.edu.ua/bitstream/BNAU/7645/1/Politolohiia_navchaln.pdf
Паюк В. Л. Визначення поняття «політичний текст» та його ознаки. Рівне, 2019. URL: http://repository.rshu.edu.ua/id/eprint/1860/1/%D0%9F%D0%B0%D1%8E%D0%BA%20%D0%92.%D0%9B..pdf
Цвіркун Т. В. Лексичні засоби впливу в політичному тексті: жанр промова. URL: https://mova.knu.ua/uk/article/view/4550/3868
Кривенко С. О. Автор політичного тексту та його роль у політичному дискурсі. Львів, 2015. URL: https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/585/605
Болкарьова О. В. Аналіз політичного дискурсу в сучасному українському та англомовному просторі мас-медіа. 2020. URL: https://philol.vernadskyjournals.in.ua/journals/2020/1_2020/part_2/7.pdf
Євсеєв К. Політичний текст як предмет дослідження. 2018. URL: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/evseev_politychnyi-1.pdf
Климончук В. Й. Політичні цінності. Навчально-методичний посібник для студентів. Напрям підготовки 052 — «Політологія». Івано-Франківськ, 2019. С. 15-16, 18-24. URL: https://kpn.cnu.edu.ua/wp-content/uploads/sites/197/2025/01/politychni-tsinnosti-navchalno-metodychnyj-posibnyk.pdf
Петрина Х. В. Алюзія як засіб мовної гри в українських постмодерністських художніх текстах. 2019. URL: https://zfs-journal.uzhnu.uz.ua/archive/11/part_1/12.pdf
Алюзія — Друкарня «Азбука». Як використовувати в книзі? 2024. URL: https://azbyka.com.ua/uk/allusion/
Алюзія — тлумачення СЛОВНИК.ua. URL: https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%90%D0%BB%D1%8E%D0%B7%D1%96%D1%8F
Ігнатенко М. А. Алюзія літературна. 2019. URL: https://vue.gov.ua/%D0%90%D0%BB%D1%8E%D0%B7%D1%96%D1%8F_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0
Jacky Chan. Aesthetic Engagement and the Politics of Affiliation: The Case of Allusion in Autumn. URL: https://oxfordpoliticalreview.com/2025/01/11/aesthetic-engagement-and-the-politics-of-affiliation-the-case-of-allusion-in-autumn/
Clinton Aduda, Joseph Maina, Caroline Kimathi. Allusion as Discourse Strategy in Political Rhetoric: A Case of Selected Gubernatorial Campaign Speeches in Homa Bay County, Kenya. URL: https://ijrpr.com/uploads/V4ISSUE8/IJRPR16204.pdf
David Butler, Gareth Butler. British Political Facts Since 1979. 2006. С. 293-303. URL: https://annas-archive.pk/md5/c597a1c443ec60e757aa9dad54eca9db
Переклад алюзій в текстах різних жанрів. Автор анонімний, конкурсна робота ІІ туру Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт зі спеціальності «Переклад» 2020 року. С. 9, 12-13, 15-16 URL: https://lingua.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2020/04/Konkursna-robota-ALLUSION-.pdf
Kiran V. What is the impact of using Allusions in Political Speeches? 2023. URL: https://politicalmarketer.com/allusions-in-political-speeches/
Krystal N. Craiker. How to Use Allusion Effectively. 2020. URL: https://prowritingaid.com/art/878/allusion%3A-what-it-is-and-how-to-use-it-effectively.aspx
Rhetorical Analysis Process — Research & Writing Center. URL: https://rwc.byu.edu/00000188-e4bc-d222-a7ea-eefd76630000/rhetorical-analysis-pdf
W. Todd Groce. What Makes History “Patriotic”? 2022. URL: https://www.georgiahistory.com/what-makes-history-patriotic/
Why Nostalgia in Movies Feels So Good (Until It Doesn’t) — Fictional Frames. 2025. URL: https://fictionalframes.com/2025/04/23/nostalgia-in-cinema/
Ten Political Songs You Didn’t Realize Were Political — Lyric Lounge Review. 2025 https://www.lyricloungereview.co.uk/2025/05/16/ten-political-songs-you-didnt-realize-were-political/
100+ Historical Allusion Examples. 2024. URL: https://www.examples.com/english/historical-allusion.html
Бурковська Л. Д. Проблеми перекладу стилістичного прийому алюзії. URL: https://eprints.zu.edu.ua/2393/1/187-190.pdf
Шевцова К. В. Передача культурно-специфічних алюзій у перекладі заголовків інтернет-видань. Дніпро, 2025. C. 13-15, 25, 32-33. URL: https://ir.nmu.org.ua/server/api/core/bitstreams/09a79b39-c61f-4b40-b57b-16c733cb7d77/content
Беген-Герус Ю. Алюзії або «великодні яйця» перекладу. 2017. URL: https://everest-center.com/alyuziyi-abo-velikodni-yajtsya-perekladu/
Копильна О. М. Перекладацькі стратегії відтворення літературних алюзій. Київ, 2023. URL: http://www.sci-notes.mgu.od.ua/archive/v39/11.pdf
Москалюк О. В., Шаповал А. С., Юхимець С. Ю. Варіативність в перекладі алюзій в назвах художніх та кінематографічних творів. Одеса, 2022. URL: https://philologyjournal.lviv.ua/archives/12_2022/20.pdf
Маслова Т., Власюк Т. Специфіка перекладу алюзій: лінгвокультурний аспект. Київ, 2023. URL: https://aphn-journal.in.ua/archive/61_2023/part_2/26.pdf
Стежко Ю. Г. Алюзія в публіцистиці як засіб реалізації наративів. Київ, 2023. URL: http://www.vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v59/part_3/14.pdf
J. D. Vance. Speech at the 61st Munich Security Conference. Munich, 2025. URL: https://en.wikisource.org/wiki/JD_Vance%27s_Speech_at_the_61st_Munich_Security_Conference
Bernie Sanders. America’s Dangerous Movement Toward Oligarchy, Authoritarianism & Kleptocracy. Washington, 2025. URL: https://www.sanders.senate.gov/press-releases/prepared-remarks-sanders-on-americas-dangerous-movement-toward-oligarchy-authoritarianism-kleptocracy/
Alexandria Ocasio-Cortez. Fight Oligarchy Event. Nampa, 2025. URL: https://www.rev.com/transcripts/aoc-at-fight-oligarchy-event